Екологічні проблеми міста Львова

Зміст.

1.Сутність екологічного страхування.

2. Процес екологічного страхування.

3. Екологічне страхування відповідальності.

4.Суб'єкти екологічного страхування.

5.Функції суб'єктів ринку екологічного страхування.

6.Перспективи впровадження екологічного страхування в Україні.

 

Вступ.

Підприємства багатьох галузей народного господарства являють потенційну небезпеку, як для людини, так і для навколишнього природного середовища. Їх функціонування створює високий ступінь ризику виникнення надзвичайних ситуацій і аварій, що можуть призвести до тяжких соціальних та економічних наслідків. Аварії на промислових об'єктах часто приводять до забруднення навколишнього середовища, значних матеріальних збитків, наносять шкоду життю та здоров'ю людей, паралізують роботу інших виробництв. Відповідно до чинного законодавства України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду заподіяну життю, здоров'ю та майну громадян, а також майну підприємств, установ, організацій внаслідок забруднення навколишнього середовища. Крім того, забруднення навколишнього середовища передбачеє значні витрати на відновлення приодних ресурсів.

1.Сутність екологічного страхування.

Суспільство зазнає значних фінансових збитків від негативного техногенного впливу на стан навколишнього природного середовища. В Україні, наприклад, щорічні втрати від неефективного, нераціонального природокористування і забруднення навколишнього природного середовища, за оцінками фахівців, становлять 15—20 % її  національного доходу. У більшості індустріально розвинутих країн, для порівняння, екологічна шкода від техногенної діяльності визначається на рівні 3-6 % при тому, що витрачається на природоохоронні цілі значно менше: наприклад, в Австрії — 1,32 % валового національного продукту, у Франції — 1,7 %, Швейцарії — 2 %. Це свідчить про те, що навіть розвинені країни не можуть виділити достатніх коштів на компенсацію шкоди, яка завдається внаслідок порушення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Така ситуація примушує країни світу посилювати еколого-правові вимоги до виробничої та іншої господарської діяльності, здійснювати економічне стимулювання природоохоронної діяльності і одночасно підвищувати відповідальність за шкоду, що завдається внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Виникає запитання: чи існують способи захисту від таких ситуацій? Відповідь на нього, з огляду на світовий досвід, може бути оптимістичною: таким способом є страхування ризиків виникнення техногенно-екологічних аварій, катастроф та інших інцидентів. Йдеться про екологічне страхування, призначене для створення резервів грошових ресурсів (фондів) за рахунок власників підприємств, діяльність яких є екологічно небезпечною, для цільового їх використання — на компенсацію збитків, яких зазнав хто-небудь з учасників створення цього фонду. Тим самим збитки одного розподіляються між багатьма особами і стають не такими значними.

Потенційно розраховувати на підтримку страхових фондів для забезпечення відповідальності за екологічну шкоду цілком можливо і в Україні. Така можливість, зокрема, передбачена ст. 49 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України. Стаття 15 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» містить установчу норму про здійснення страхування від ризику радіаційного забруднення довкілля (впливу на людину).

Водночас можна говорити, що зазначені правові норми створюють лише передумови для запровадження екологічного страхування. Сьогодні в Україні ще не визначені конкретні механізми страхування ризиків виникнення небезпечних техногенно-екологічних, ядерних інцидентів. Зокрема, не передбачено застосування екологічного страхування Законом України «Про страхування», Цивільним кодексом України, не прийнятий досі і спеціальний закон про екологічне страхування. Не можна не зазначити того, що такий стан викликаний не лише інертністю законодавця у вирішенні цього питання, а й відсутністю юридичних концептуальних засад здійснення в Україні екологічного страхування. А саме такі розробки мали б дати відповіді на запитання — який зміст вкладається в екологічне страхування, яка сфера застосування страхування екологічних ризиків, які організаційні засади екологічного страхування, які зміни та доповнення слід внести до законодавства у зв'язку з упровадженням екологічного страхування тощо.

На сьогодні у світовій практиці переважають екологічне страхування відповідальності та екологічне майнове страхування. Норма страхування діяльності певних типів установок, що створюють загрозу для довкілля, з метою гарантування фінансового забезпечення можливої відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням довкілля, міститься і в Законі Німеччини про матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну екологічними правопорушеннями. Страхування потенційної відповідальності за шкоду як наслідок екологічних правопорушень здійснюється також у Бельгії, Великобританії, Нідерландах, Італії, США, Швейцарії, Японії та в інших країнах світу.

За загальним правилом екологічному страхуванню підлягають ризики заподіяння шкоди. Під ними розуміються події, які є раптовими і непередбачуваними. До них належать техногенні аварії (аварійні ситуації) та катастрофи. Наприклад, раптовими і непередбачуваними є: вибух на підприємстві, що призвів до значного викиду забруднюючих речовин, небезпечного для здоров'я людей і довкілля; транспортна аварія, внаслідок якої з контейнера в довкілля потрапили отруйні речовини тощо.

 2. Процес екологічного страхування.

Екологічне страхування - це механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища і відшкодуваня пов'язаних з таким забрудненням витрат.

Важливість та необхідність екологічного страхування продиктована наступними чинниками:

©       діяльність підприємств є діяльністю підвищеної небезпеки, це стосується як стаціонарних об'єктів, так і тих суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються перевезенням небезпечних речовин, що визначає широкий перелік чинників для виникнення зобов'язань перед третіми особами відшкодувати завдану шкоду (збиток);

©       наслідки забруднення навколишнього середовища можуть мати катастрофічний характер, пов'язаний з непередбачуваними та значними розмірами збитків;

©       для визначення наслідків подій, які спричинили забруднення навколишнього середовища і завдали шкоди третім особам, характерна тривалість прояву, що залежить від галузі діяльності підприємства, властивостей матеріалів та речовин, що використовуються.

3. Екологічне страхування відповідальності.

Слід зазначити, що Закон України «Про страхування» не відносить екологічне страхування до переліку обов'язкових видів страхування, проте дозволяє це зробити. Обов'язкове страхування відповідно до ст. 5 цього Закону встановлюється законодавством України шляхом внесення змін до нього. Отже, все залежить від готовності законодавця внести відповідні зміни (про впровадження обов'язкового страхування) до Закону України «Про страхування». Безпосередньо відносини, пов'язані із здійсненням екологічного страхування, мають врегулюватися майбутнім Законом України «Про екологічне страхування», у якому слід було б врахувати такі види екологічного страхування.

Такий підхід до визначення сфери екологічного страхування є невипадковим. Сучасні техніка та технології не мають стовідсоткової гарантії своєї безпечності. Крім того, досвід роботи зі створення складних систем високої надійності свідчить, що реальне значення цієї надійності внаслідок помилок конструкторів, технологів, проектувальників, обслуговуючого персоналу завжди виявлялось істотно нижчим від того, яке обраховувалося на основі інтенсивності відмови окремих елементів. Отже, ризик виникнення аварійних ситуацій завжди наявний в сучасних виробничих процесах. А тому визнано: якщо виробник вжив усіх необхідних заходів для гарантування безпеки, то було б невиправданим ставити його у вкрай скрутне фінансове становище, доводити до банкрутства у випадках настання шкоди, яку неможливо було передбачити. Запобігти цьому і має екологічне страхування.

Страховому покриттю підлягають будь-які збитки, що завдані техногенно-екологічним інцидентом: витрати на очистку території (акваторії); неотримані доходи внаслідок зниження продуктивності сільськогосподарських угідь; витрати на відновлення тварин; витрати на влаштування нових джерел питної води замість забруднених; витрати на лікування, викликані погіршенням стану здоров'я внаслідок дії забруднюючих речовин тощо.

На сьогодні при розробці моделі екологічного страхування слід враховувати законодавчі новели щодо страхування, вміщені в новому Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., та відповідні законопроектні обгрунтування. Згідно зі ст. 979 цього Кодексу за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Дослідження сукупної динаміки становлення вітчизняного страхового ринку висвітили стійку тенденцію до зростання сукупних показників діяльності страховиків та поліпшення якісних характеристик страхового поля, що спостерігається в Україні з 1996 року /9, 12/. Одним з чинників, який сприяє розширенню поля діяльності є пошук нових напрямків і об’єктів страхування. До подібних напрямків можна віднести і впровадження екологічного страхування.

Сучасний етап втілення в життя екологічного страхування, за багатьма ознаками, можна назвати початковим. Про це свідчать показники зборів страхових премій за екологічними ризиками, реальна участь страхових компаній України у відшкодуванні збитків, що виникають внаслідок екологічних катастроф. Існує суттєва неузгодженість у визначенні поняття екологічного ризику та об’єкту екологічного страхування. Об’єктивні потреби в забезпеченні страхового захисту не узгоджені з діючими нормами оподаткування. Вимагає подальшого вивчення і вдосконалення питання співвідношення обов’язкового та добровільного страхування.

На відміну від Росії, де більшість фахівців схильна сприймати екологічне страхування як страхування відповідальності /4, 7, 8, 10, 11/, в Україні спостерігається дещо інша ситуація. При тому, що досліджуваний вид страхування розглядається в першу чергу як страхування відповідальності, існують і інші підходи. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 122 від 07.02.2001 р. передбачене впровадження майнового страхування стосовно екологічних ризиків та відповідного особистого страхування громадян /1 /. Подібна постановка питання є практичним відображенням ступеню осмислення проблеми з боку вітчизняних фахців, яке ґрунтується на оцінці реальних видатків бюджетів усіх рівнів та аналізі ефективності подолання реальних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Зважене просування такого підходу на практиці дозволить значно зменшити ризик критичних витрат за рахунок бюджетних коштів і стане додатковим дисциплінуючим фактором для осіб, що можуть виступати об’єктом регресних позовів для страхових компаній.

Виходячи з наведеного вище можна класифікувати екологічне страхування

наступним чином:

Страхування відповідальності: 

T обов’язкове – здійснюється суб’єктами господарювання, що офіційно віднесені до преліку об’єктів підвищеної небезпеки;

T добровільне – суб’єктами господарювання та громадянами, що внаслідок своєї діяльності можуть ненавмисно спричинити шкоду навколишньому середовищу.

Майнове страхування: 

ª     добровільне – власниками майна, яке може бути знищене або пошкоджене внаслідок екологічної катастрофи чи іншої аналогічної події, що сталася з причини негативного впливу людини на довкілля.

Особисте страхування: 

Ø обов’язкове – суб’єктами господарювання, що офіційно віднесені до переліку об’єктів підвищеної небезпеки та транспортними підприємствами, що забезпечують перевезення небезпечних вантажів, стосовно власного персоналу;

Ø добровільне – громадянами та суб’єктами господарювання стосовно власного персоналу. 

Існує об’єктивна зацікавленість держави в широкому заохоченні потенційних страхувальників до укладання договорів з екологічного страхування. Однією з форм такого заохочення могло б стати безумовне віднесення всіх платежів за подібними договорами добровільного страхування на собівартість. 

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" передбачає запровадження екологічних напрямків страхування. Зокрема, видами обов'язкового страхування передбачені:

• ст. 7.12 "страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту";
• ст. 7.14 "страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру";
• ст. 7.15 "страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою";
• ст. 7.20 "страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів" безпосередньо зачіпають страхування екологічних ризиків.

У зв'язку зі сказаним вище виникає потреба хоча б у найзагальнішому вигляді розглянути зміст та загальні засади екологічного страхування. Ретельніше висвітлення цієї проблеми має зайти своє відображення у Законі України "Про екологічне страхування", прийняття якого ще тільки очікується.

Необхідність запровадження екологічного страхування зумовлюють такі чинники:

§       посилення негативних впливів господарської діяльності на стан екосистем, що проявляється в зменшенні біологічного різноманіття в рослинному та тваринному світі;

§       створення господарською діяльністю ситуацій, які зумовлюють глобальні зміни в довкіллі;

§       зростання кількості техногенно-екологічних аварій та катастроф;

§       ядерні інциденти;

§       загострення проблем зберігання та знешкодження екологічно небезпечних відходів;

§       наявність об'єктів та видів діяльності, які є джерелами підвищеної небезпеки для навколишнього природного середовища і, як наслідок, для життєдіяльності та здоров'я людини тощо.

Екологічне страхування — різновид страхування цивільної відповідальності власників або користувачів об'єктів підвищеної екологічної небезпеки у зв'язку з імовірним аварійним забрудненням ними довкілля та спричиненням шкоди життєво важливим інтересам третіх осіб, який передбачає часткову компенсацію збитків потерпілим.

4.Суб'єкти екологічного страхування.

Суб'єктами ринку екологічного страхування є:

¨       держава;

¨       підприємства;

¨       громадянин-власник;

¨       населення;

¨       страхові компанії.

Розглянемо коротко їх інтереси та функції.

Інтерес держави у запровадженні та розвитку екологічного страхування полягає в тому, що резерви держави перестають бути єдиним джерелом покриття збитків, пов'язаних з техногенними аваріями та катастрофами за шкоду, завдану життю та здоров'ю громадян, майну юридичних і фізичних осіб, стану довкілля тощо. Запровадження системи страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання на об'єктах підвищеної небезпеки, держава зменшує тиск на державний і місцевий бюджети, посилює відповідальність господарюючих суб'єктів на цих об'єктах за можливі негативні наслідки їх діяльності.

Підприємства зацікавлені у цьому виді страхування тому, що у разі настання техногенних аварій, підприємства, які є об'єктами підвищеної небезпеки, не в змозі фінансово осилити своє власне виживання і відшкодувати збитки постраждалим. Екологічне страхування полегшує їм виконання цих завдань.

Громадяни-власники, будучи охоплені цим видом страхування, отримують гарантії захисту власного майна, а за умови настання страхової події — забезпечення відновлення своїх прав.

Інтерес населення полягає у забезпеченні відносного збереження умов життєдіяльності та здоров'я людей.

Інтерес страховика полягає у здатності таким чином організувати страхування екологічних ризиків, щоб затрати на попередження настання страхових подій та виплати, пов'язані зі страховими подіями, не перевищували страхових премій за цим видом страхування.

5.Функції суб'єктів ринку екологічного страхування.

Держава представлена на цьому ринку органами виконавчої, законодавчої та місцевої влади, котрі виступають головними замовниками, координаторами і контролерами екологічного страхування.

Підприємства та громадяни власники є страхувальниками на цьому ринку. Вони здійснюють сплату страхових внесків, забезпечують через страхування власну відповідальність за аварійне техногенне забруднення довкілля та захищають свої права власності та володіння.

Страховики виступають гарантами страхового захисту від реалізованих застрахованих екологічних ризиків.

Оскільки страхові суми в екологічному страхуванні досить значні і цей вид страхування передбачає досить вагомі збитки та виплати з їх відшкодування, якісне виконання страховиком, що бере на себе відповідальність зі страхування екологічних ризиків, своїх зобов'язань не можливе без інституту перестрахування.

Як свідчить статистика, протягом останнього 10-літ-тя кількість техногенних аварій та екологічних катастроф постійно зростає. Збитки від однієї екологічної застрахованої події подекуди перевищують мільярд доларів. Оскільки переважна більшість страховиків України характеризуються низьким рівнем платоспроможності, перестрахування цих ризиків вітчизняні страховики змушені здійснювати за межами нашої країни. З одного боку, ця ситуація вразлива для української економіки, бо страхові платежі за цим видом перестрахування спрямовуються за кордон.

Захист від екологічних ризиків може здійснюватись не тільки через страхування відповідальності, а й через майнове страхування (страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ" (ст. 7.18 та ін.)) і особисте страхування (страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів (ст. 7.21)) та ін.

Перелік страхового покриття збитків, завданих технологічною аварією, може бути досить різноманітним:

ª       витрати, пов'язані з ліквідацією аварії (очисткою території, відновленням процесу виробництва тощо);

ª       недоотримані доходи внаслідок пошкодження сільськогосподарських угідь і т. ін.;

ª       витрати, пов'язані з відновленням тварин;

ª       витрати на лікування хворих, якщо хвороба спричинена наслідками техногенних аварій і катастроф;

ª       витрати, пов'язані з очищенням водойм, забруднених внаслідок техногенних катастроф і т. ін.

6.Перспективи впровадження екологічного страхування в Україні.

Екологічний "тягар" України чи ненайважчий у Світі. Так, сьогодні на пересічного мешканця перепадає біля 150 кг токсичних забруднюючих речовин, що викидається у повітря, ще майже 100 куб. м забруднених стічних вод скидаються у водойми. Не слід забувати також, що наслідками Чрнобильської катастрофи стало забруднення радіонуклідами значних територій. Тільки орних земель забруднено (у діапазоні 0,1 до 15 Кі/кв. км.) понад 12 % (1).

Збитки, якi завдаються в Українi промисловими та побутовими вiдходами, давно займають серед екологічних проблем лiдируюче положення. Тiльки прямi витрати на знищення вiдходiв виробництва досягають сьогоднi 16 млн. долл. США, а на видалення i знищення токсичних вiдходiв витрачається близько 61 млн. долл. США. Але побiчнi супутні збитки значно перевищують вищезазначенi прямi витрати. Так, загальна площа земель, вiдчужених з господарського обiгу пiд нагромадження вiдходiв, становить понад 160 тис. гектарiв. Ця площа щорiчно збiльшується на 1,5-2 % (2).

Сьогодні в Україні робляться перші кроки щодо широкого впровадження в життя екологічного страхування. Вже підготовлений і опрацьовується в урядових інстанціях проект закону України "Про екологічне страхування", проведена (22 червня 2001 р.) при підтримці комітетів Верховної Ради України, Академії медичних наук України та Міністерства охорони навколишнього середовища і природних ресурсів України перша Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми та перспективи впровадження екологічного страхування в Україні". На зазначеній конференції головна увага була приділена медико-екологічним ризикам в проблемі екологічного страхування.

Разом з тим на шляху до широкого впровадження в Україні екологічного страхування є ряд ще не вирішених методичних питань. Мова йде, в першу чергу, про методичну основу щодо визначення:

- екологічного впливу на довкілля, що може бути заподіяний різними сферами господарської діяльності людини оточуючому її навколишньому середовищу;

- економічної оцінки збитків зазначених екологічних впливів на навколишнє середовище;

- ризиків виникнення аварій або непередбачуваних негативних ситуацій в окремих природно-територіальних комплексах тощо. Зазначені питання є найактуальнішими і потребують концентрації уваги вчених.

Висновок:

В Україні екологічне страхування знаходиться ще тільки у зародковому стані. Багато питань стосовно цієї проблеми вимагають законодавчого врегулювання. Фахівців, які б достеменно володіли навичками обчислення рівня ризикованості екологічно небезпечних об'єктів та обрахування тарифів, теж замало. Страхові компанії, які б могли забезпечити надійний страховий захист із цього виду страхування, ще мають бути створені. Низький рівень платоспроможності страхувальників не може сприяти створенню стійкого, фінансово могутнього страховика. В цьому полягають проблеми розвитку екологічного страхування в нашій країні.