Використання твердих відходів гірничо-видобувної промисловості.

      Гірни́ча (гірничодобувна́) промисло́вість — комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, видобування їх з надр Землі та збагачення корисних копалин.

      Відвали відкритої і шахтної розробок корисних копалин, як правило, є цінною сировиною для виробництва ряду матеріалів (в основному будівельних), оскільки містять різного вигляду глини, кам'яні і піщані матеріали, крейду і інші компоненти. Ще більш цінними є відвали збагачувальних підприємств ряду галузей промисловості, що містять гамму цінних компонентів. Так, на збагачувальних фабриках кольорової металургії з відвальними хвостами втрачається все залізо, що міститься в руді, а також значні кількості сірки, окислених сполук металів, ряд рідких і розсіяних елементів.

       У цей час обидва види цих відходів (відвали вскриши і хвости збагачення) використовують мало. Тим часом проведені дослідження, виробничі випробування і досвід роботи ряду промислових виробництв показують, що відходи здобичі і збагачення корисних копалин служать прекрасною сировиною для виробництва поруватих заповнювачів бетонів, будівельної цегли і кераміки, штукатурних і кладочних розчинів, щебеню і інших матеріалів, що користуються великим попитом, насамперед, в будівництві.

       Аналіз хімічного складу технологічних відходів показав досить стабільний вміст в них Аl2O3 і SiО2 , що дозволяє використовувати їх як сировину для виробництва керамічних виробів.

        Вугілля, що міститься у відходах вуглезбагачення, може бути використане як паливо при їх термічній переробці (в суміші з глинистими породами) в цеглу, кераміку і в інші будівельні матеріали. Таким способом отримують, наприклад, аглопорит – штучний легкий пористий заповнювач для бетонів

        Так, крейда може бути використана для виробництва білого цементу і повітряного будівельного вапна, а також у виробництві мінеральної вати, скла і гумових виробів. Глинисті сланці є хорошою сировиною для виробництва портландцементу. З піщаних порід можна проводити тарне скло, а піщано-глинисті породи можна використовувати у виробництві цегли. На основі таких відходів можна отримувати заповнювачі для бетонів, штукатурні і кладочні розчини. Основою для виробництва майже всіх відомих видів будівельних матеріалів можуть служити горілі породи - пусті породи, супроводжуючі поклади кам'яного вугілля, обпалені при підземних пожежах (вони бувають і при самозагоранні териконів). Ряд гірничорудних відходів можна використовувати як добрива в сільському господарстві.

Планування і фінансування заходів з охорони праці

На підприємствах здійснюється перспективне і поточне планування робіт з покращення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. Планування робіт з охорони праці передбачає визначення завдань підрозділам і службам підприємства, які беруть участь у вирішенні завдань СУОП.

У плануванні робіт з охорони праці як вихідні дані використовують:

· план економічного і соціального розвитку підприємства;

· план організаційно-технічних, технологічних та інших заходів, направлених на підвищення ефективності, пошук резервів підприємства;

· матеріали паспортизації цехів, дільниць, робочих місць на відповідність їх вимогам охорони праці; а також атестації робочих місць за умовами праці;

· комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії;

· матеріали розслідувань нещасних випадків, професійних захворювань та аварій;

· приписи органів державного нагляду, служб охорони праці;

· рекомендації комісії з питань охорони праці підприємства; пропозиції уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

· результати адміністративно-громадського контролю стану охорони праці;

· постанови профспілкового комітету, рішення зборів (конференцій) трудового колективу з питань охорони праці;

· відповідні накази адміністрації, документи вищестоящих господарських і профспілкових органів.

      Важливе значення у системі планування робіт щодо забезпечення безпеки праці на підприємствах має розробка розділу «Охорона праці» колективного договору (угоди, трудового договору), що укладається між власником і трудовим колективом, за рішенням якого його інтереси може представляти також і профспілка. Одним з найважливіших розділів колективного договору є інженерно-технічні заходи задля досягнення нормативів безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, підвищення наявного рівня охорони праці.

        Згідно зі статтею 19 закону України «Про охорону праці», фінансування охорони праці на підприємстві здійснюється власником. На підприємствах, в галузях і на державному рівні створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди створюються органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону. В державний, галузеві та регіональні фонди охорони праці направляються, разом із коштами державного і місцевого бюджетів, відрахування підприємств та іншими надходженнями, кошти, отримані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до підприємств, а також кошти від штрафування фізичних осіб, винних у порушеннях вимог охорони праці.

Екологічний контроль продуктивності. Екологічні та ценотичні фактори продуктивності.

Екологічний контроль продуктивності

      Особливості навколишнього середовища і, в першу чергу, режим абіотичних факторів помітно впливають на процес синтезу органічної речовини автотрофними та гетеротрофними організмами.

       Загальна зумовленість біопродукції екологічними факторами підпорядковується закону толерантності. Відповідно до цього закону в амплітуді дії того чи іншого фактору є зона оптимуму, у межах якої біопродукція максимальна, і дві зони песимуму, в області яких формування біопродуктивності гальмується або нестачею даного ресурсу, або його надлишком.

       Екологічні фактори поділяються на три основні групи за рівнем періодичності:

а) первинні періодичні фактори з добовою, сезонною та річною ритмікою - температура, освітленість; усі живі організми порівняно легко адаптуються до них;

б) вторинні періодичні фактори характеризуються періодичністю, що пов'язана з режимом первинних факторів; це вологість повітря, концентрація в повітрі вуглекислого газу; адаптація до них у живих організмів менша;

в) неперіодичні фактори, мінливість яких має стихійний характер, це штормові вітри, пожежі, виверження вулканів; адаптування живих істот до них найнижче.

         Ценотичний контроль продуктивності

         Одним із дуже поширених механізмів ценотичного контролю продукційного процесу є конкуренція. Форми конкурентних взаємозв'язків надзвичайно різноманітні. Види рослин і тварин конкурують за їжу, за оптимальні умови існування, за простір.

         Роль ценотичних факторів у біопродуктивному процесі виявляється в тому, що різні сполучення живих організмів - біоми - відрізняються один від одного і розміром первинної продукції, і запасами біомаси. Так, у помірній зоні за принципово подібних режимів абіотичних факторів рівень біопродукції відрізняється залежно від того, в оточенні яких живих організмів, в яких комплексах здійснюється біопродукційний процес.

Типи живлення у світі живих організмів. Партнерство в живленні живих організмів. Генетичні фактори продуктивності.

       Основних типів живлення у світі живих організмів тільки два - автотрофне та гетеротрофне. Але форми їх здійснення в рослин, тварин та мікроорганізмів досить різноманітні. Сам по собі біопродукційний процес відбувається тільки на рівні особин.

       Автотрофне живлення за формами його реалізації порівняно однорідне. Усі зелені рослини користуються одними й тими ж ресурсами при фотосинтезі. Зате форм та видів гетеротрофного живлення безліч.

       Перш за все слід виділити гетеротрофні мікроорганізми, яким властиве поглинання органічних речовин шляхом їхнього всмоктування через усю поверхню свого тіла. Частина таких мікроорганізмів використовують органічні речовини вже відмерлих рослин та тварин. Це сапрофіти. Інші види вилучають потрібні їм органічні речовини прямо з тіл ще живих рослин та тварин, їх називають паразитами. Типові гетеротрофи - гриби. Вони можуть бути як сапрофітними (мукор та інші цвілеві гриби), так і паразитами (іржасті грибки, головня). Серед вищих рослин гетеротрофів не так уже й багато Як усі гетеротрофні організми, такі вищі рослини виділяються своїм незеленим забарвленням. Деякі гетеротрофні вищі рослини живляться сапрофітно, інші паразитично. Серед останніх як небезпечні засмічувачі посівів культурних рослин важливе значення мають багато видів бур'янів паразитів і напівпаразитів (вовчок, повитиця, дзвінець та ін.).

       Усі тварини гетеротрофні. Як правило, на відміну від гетеротрофних мікроорганізмів та рослин, тварини поглинають готову органічну речовину не шляхом усмоктування, а у «твердому» стані. Як орган поглинання їжі тут сформувався ротовий отвір, який у різних видів може мати різну будову.

        Серед тварин-гетеротрофів чимало травоїдних форм - фітофагів, які живляться лише рослинами для задоволення своїх потреб в органічних речовинах та енергії. Інші тварини є хижаками, їхня їжа - це інші живі тварини. Треті вживають тільки мертвих тварин. Певна частина тварин всеїдна: до складу їхньої їжі входять як рослинні, так і тваринні компоненти.

         Дуже важливу роль у формуванні екосистем відіграє партнерство в живленні. Випадки партнерства в живленні незліченні. Вищі зелені рослини дуже часто вступають при живленні в партнерство з ґрунтовими мікроорганізмами. Ґрунтові гриби, оплітаючи корені рослин або навіть проникаючи в їхні тканини, полегшують тим самим поглинання коренями мінеральних елементів та води. Гриби отримують від рослин необхідні їм органічні речовини. Загальновідоме співіснування бобових рослин з азотфіксуючими мікроорганізмами ґрунту, які утворюють бульбашки на їхніх коренях. Рослина-хазяїн у такому випадку підгодовує свого співмешканця органічними речовинами, а від нього отримує азотні сполуки, на які бульбашкові бактерії дуже багаті, завдяки своїй здатності зв'язувати вільний азот повітря, що недоступний вищим рослинам. Взаємними «інтересами» пов'язані багато видів квіткових рослин та їхні запилювачі - комахи, деякі види птахів та іноді кажани. Запилювачі використовують в їжу пилок та нектар і одночасно здійснюють дуже важливий для рослин процес перенесення пилку з однієї квітки на іншу.

       Генетичні фактори продуктивності.

       У всіх живих організмів рівень біопродуктивності чітко зумовлений їхньою видовою належністю і, відповідно, контролюється генотипом. Генотип визначає й іншу властивість живих організмів, що впливає на планетарне накопичення біомаси, темпи розмноження. У результаті продукція, що створюється тим чи іншим живим організмом, залежить від двох факторів:

1) інтенсивності біопродукційного процесу;

2) темпів розмноження.

      

Роль каталізатора в процесі термічної деструкції шкідливих газів

Каталітичний процес очищення грунтований на хімічних перетвореннях токсичних домішок на нетоксичні на поверхні твердих каталізаторів. В результаті реакцій домішки, що знаходяться в газі, перетворюються на інші з'єднання, що представляють меншу небезпеку, або легко відділяються від газу. Каталітичне очищення застосовується в основному при невеликій концентрації компонента, що видаляється, в газі, що очищається. Вона дозволяє знешкоджувати оксиди азоту, оксид вуглецю, інші шкідливі газові забруднення. Завдяки застосуванню каталізаторів можна досягти високої міри зчистків газу, що досягає у ряді випадків 99,9При температурі 100...150 °З процеси розглядаються як безповоротні, що дозволяє отримувати газ з дуже низьким вмістом.

       Термодеструкція грунтована на спалюванні горючих шкідливих домішок в полум'ї або шляхом допалювання домішок. Допалювання є методом очищення газів шляхом термічного окислення вуглеводневих компонентів до СО2 і Н2О. В ході процесу допалювання інші компоненти газової суміші, наприклад галоген- і сірковмісні органічні сполуки, також зазнають хімічні зміни і в новій формі можуть ефективно віддалятися або витягатися з газових потоків. Термообезвреживание часто розглядається в якості універсального засобу очищення викидів, яким воно насправді не являється.

        Суть каталітичних процесів газоочистки залежить від реалізації хімічних взаємодій, що призводять до конверсії які підлягають знешкодженню домішок до інших продукти у присутності спеціальних каталізаторів. Останні не викликають зміни рівня молекул взаємодіючих речовин і усунення рівноваги простих реакцій. Їх роль зводиться до підвищення швидкості хімічних взаємодій. Каталитические взаємодії гетерогенном каталіз відбуваються за українсько-словацьким кордоном розділу фаз конвертованій газової суміші і каталізатора. Останній забезпечує взаємодія з його поверхні конвертовані речовин із заснуванням активованих комплексів як проміжних поверхневих сполук каталізатора й реагують речовин, формують потім продукти каталізу, які звільняють (відновлюють) поверхню каталізатора.

        Зазвичай каталізатор є сумішшю кількох речовин (контактна маса): каталитически активного речовини, активатора і носія.

        Каталітично активна речовина - основа каталізатора. І вона входить у реакцію обмінної дії. Нині нагромаджено досить великий політичний досвід вибору каталітичних активних речовин проведення різних процесів. Каталитично активні речовини використовуються як чисті метали, оксиди металів, і навіть дуже багато хімічних сполук. Основні матеріали, використовувані як каталитично активні речовини, застосовуються при очищенні газів: платинові метали, паладій, рутеній, родій, сплави, містять нікель, хром, мідь, цинк, ванадій.

Застосування адсорбції в охороні довкілля

Адсорбція - процес вибіркового поглинання одного або декількох компонентів з газової суміші або розчину твердим поглиначем (адсорбентом). Речовина, яка поглинається, називається адсорбатом або адсорбтивом.

Процеси адсорбції є вибірковими і зазвичай зворотними. Завдяки їх зворотності можна виділяти поглинуті речовини з адсорбенту. Цей процес називається десорбцією.

Процес адсорбції застосовується переважно тоді, коли речовина, яка поглинається, перебуває у початковій суміші в малих кількостях і необхідно досягнути повного вилучення адсорбтиву з суміші.

Адсорбція переважно застосовується у промисловості для очищення розчинів, очищення та висушування газів, розділення сумішей газів або пари, зокрема для виділення летких розчинників з їх суміші з повітрям або з іншими газами (рекуперація летких розчинників) тощо. Наприклад, адсорбція застосовується для очищення мономерів у виробництві синтетичного каучуку, пластичних мас і смол, виділення ароматичних вуглеводнів з коксового газу. Переважно після адсорбції поглинуті речовини виділяють з поглинача. Адсорбція є фізичною і хімічною. Фізична адсорбція зумовлена взаємним притяганням під дією сил Ван-дер-Ваальса молекул адсорбенту і адсорбтиву, і не супроводжується хімічною взаємодією останніх. За хімічної адсорбції (хемосорбції) в результаті хімічної реакції між молекулами поглинутої речовини і поверхневими молекулами поглинача виникає хімічний зв’язок.

Під час поглинання пари адсорбція здебільшого супроводжується заповненням пор адсорбенту рідиною, яка утворилася в результаті конденсації пари. Конденсація відбувається внаслідок зменшення тиску пари над ввігнутим меніском рідини в капілярах.

Обмін речовин

О́бмін речови́н або метаболі́зм — сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах. Метаболізм поділяється на дві гілки: катаболізм (дисиміляція або енергетичний обмін), що включає реакції розщеплення складних органічних речовин до простіших, яке супроводжується їх окисненням і виділенням корисної енергії, та анаболізм(асиміляція або пластичний обмін) — реакції синтезу необхідних клітині речовин, у яких енергія, отримана у катаболічних реакціях, використовується.

Майже всі метаболічні реакції пришвидшуються ферментами —каталізаторами білкової природи. Ферменти не тільки роблять можливим швидке протікання у клітині великої кількості реакцій, що за інших умов потребували би дуже високих температур або/і тиску, а й дозволяють регулювати їх за потреби. Реакції каталізовані ферментами часто об'єднуються у послідовності, де продукт однієї стає субстратом для наступної, такі серії реакцій називаються метаболічними шляхами. Метаболічні шляхи в свою чергу поєднуються між собою, утворюючи складні розгалужені сітки.

Перенесення шкідливих домішок в атмосфері.

Концентрацію шкідливих речовин в атмосфері на промислових підприємствах, крім відомих способів, можна знизити також завдяки розсіюванню шкідливих речовин (летких компонентів лакофарбових матеріалів, синтетичних смол, виробничого пилу та ін.). Шкідливі домішки в атмосфері переміщаються вертикально й горизонтально. Вертикальне переміщення домішок визначається в основному розподілом температур у вертикальному напрямку, а горизонтальне — швидкістю вітру. При цьому умовно можна виділити три зони забруднення атмосфери: зона невисокого вмісту шкідливих речовин у приземному шарі атмосфери (на висоті зони дихання); зона задимлення з максимальним вмістом шкідливих речовин; зона поступового зниження рівня забруднення. Найнебезпечнішою є зона задимлення, тому вона повинна бути вилучена із селищної зони. Розмір цієї зони залежить від метеорологічних умов, тому орієнтовно її приймають 10—50 висот витяжної труби. Максимальна концентрація шкідливих речовин в атмосферному повітрі прямо пропорційна продуктивності джерела забруднення та обернено пропорційна квадрату його висоти над землею. Значні швидкості вітру збільшують розріджувальну здатність атмосфери, сприяючи меншій приземній концентрації в напрямку вітру. Із збільшенням швидкості вітру висота факела зменшується, тому для джерел викидів вводять поняття небезпечної швидкості вітру, за якої найбільше значення мають приземні концентрації. Щоб запобігти відхиленню потоку викидів поблизу отвору витяжної труби, швидкість газу, що викидається, повинна вдвічі перевищувати небезпечну швидкість вітру на рівні горловини труби. Викиди повітря з концентрацією шкідливих газів або пилу, яка перевищує гранично допустимі концентрації, не допускається розсіювати в атмосфері без попереднього очищення. У випадку розсіювання викидів із декількох витяжних труб однакової висоти, розміщених на близькій відстані, труби слід вважати одним еквівалентним джерелом такої самої висоти із сумарною кількістю забруднюючих речовин. Лінійне розміщення точкових викидів за вітром призводить до збільшення приземних концентрацій, а шахове — до її зменшення.

97. Держнагляд і громадський контроль за станом охорони праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-право­вих актів про охорону праці здійснюють:

— Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-охоронпраці);

— органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Мініс­терства екології та природних ресурсів України;

— органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожеж­ної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;

— органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повно­важень, визначених положеннями про ці органи.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охо­рону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких гос­подарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні ін­спектори) мають право:

— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недо­ліків у галузі охорони праці;

— зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

— притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

— надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матері­али органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відпові­дальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контролерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодавства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх трудових обов'язків зі збереженням середньої заробітної плати, що зазначається в колективному договорі. Уповноважені трудових колективів (контролери) діють відповідно до Типового положення, затвердженого Держгіртехнаглядом і погодженого з профспілками.

Агроекосистеми. Ресурси в агроекосистемах. Відходи сільськогосподарського виробництва.

У світлі сучасних уявлень агроекосистеми (агробіогеоценози) - вторинні, змінені людиною біогеоценози, що стали значними елементарними одиницями біосфери; їх основу складають штучно створені, як правило, збіднені видами живих організмів біотичні спільноти. Ці спільноти формують і регулюють люди для отримання сільськогосподарської продукції. Агроекосистеми відрізняються високою біологічною продуктивністю і домінуванням одного або кількох обраних видів (сортів, порід) рослин або тварин. Вирощувані культури і розводяться тварини зазнають штучному, а не природному відбору. Як екологічні системи агроекосистеми нестійкі: у них слабо виражена здатність до саморегулювання, без підтримки людиною вони швидко розпадаються або дичавіють і трансформуються в природні біогеоценози (наприклад, меліоровані землі - на болота, насадження лісових культур - у ліс). Агроекосистемам властива розімкненість біотичного колообігу, визначена особливостями їх організації, структурою і функціями, роллю, яку вони виконують. Основне призначення агроекосистем – забезпечення населення продуктами харчування. Це завдання можна вирішити тільки докорінною перебудовою потоків речовин у сільськогосподарських екосистемах і довколишньому середовищі. Більша частина хімічних елементів, зв'язаних у фітомасі, у вигляді зерна, овочів, фруктів, корене- і бульбоплодів мігрує за межі сільськогосподарських екосистем здебільшого для забезпечення міського населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.

Хімічні елементи, вивезені з продуктами рослинництва і тваринництва за межі аграрних ландшафтів, виключаються з біологічного колообігу сільськогосподарських екосистем. Із харчовими відходами й екскрементами людей вони надходять у каналізаційні системи міст, інших населених пунктів, залучаються в геологічний колообіг.

Біологічний колообіг порушується також у результаті припливу в сільськогосподарські екосистеми мінеральних добрив, пестицидів та інших речовин. У них змінюється баланс хімічних речовин приплив – відплив. Це впливає на геохімічну ситуацію й аграрні ландшафти, стан флори і фауни, біологічну продуктивність і відтворю-вальну здатність культурних рослин, свійських тварин, якість продукції рослинництва і тваринництва.

В аграрних ландшафтах змінений потік енергії. В них разом із сонячною енергією використовують додаткові енергетичні ресурси для обробітку, зрошення, осушення, удобрення ґрунту, захисту рослин від шкідників, хвороб, бур'янів тощо.

Основні типи відходів сільського господарства. Відходи виробництва - це матеріальні залишки виробничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробництва), які втратили свою споживну вартість і не можуть бути використані за прямим призначенням через технологічні особливості підприємства. Зазвичай відходи класифікують: 1) за сферою утворення; 2) за напрямком використання; 3) за способом залучення до утилізації.

Низька культура обробітку ґрунту, застосування неефективних сільськогосподарських технологій, мінеральних добрив та отрутохімікатів, незахищеність землі від промислових і транспортних забруднень, споживацьке ставлення до неї призводить до забруднення та деградації компонентів природного середовища. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та розширення ареалів сільськогосподарських угідь призвели до зростання кількості відходів і їх впливу на компоненти природи. Природне середовище забруднює декілька типів сільськогосподарських відходів, як-от: органічні відходи рослинництва; органічні відходи тваринницьких комплексів; залишкова кількість добрив; отрутохімікати; викиди забруднюючих речовин сільськогосподарською технікою. Використання відходів рослинництва можливе у різних напрямках. Частина залишається на полі у вигляді органічних добрив, частину використовують для відгодівлі свійських тварин, частина може перероблятись на біопаливо і застосовуватись як ресурс для різних видів виробництва.

Швидкість осадження твердої частинки в циклоні при зміні діаметра циклона

Для осадження під дією відцентрових сил використовують циклони (гідроциклони).Циклон (рис. 3.4) є циліндричним корпусом 1 з конічним днищем 2 і вихлопною трубою 4, розташованою усередині циліндричної частини апарату. Газ, що містить пил, підводиться до циклона по трубопроводу 5, спрямованому по дотичній до циліндричного корпуса, внаслідок чого газ здійснює в середині циклона обертальний рух навколо вихлопної труби. За обертального руху газу виникає відцентрова сила, під дією якої зависаючі в газі тверді частинки, які володіють більшої, ніж частинки газу, масою, відкидаються від центра до периферії, осідають на стінках апарату і потім зсипаються в його конічну частину і виводяться по штуцері 3.

Ефективність уловлювання пилу в циклонах підвищується із зменшенням діаметру корпусу циклону. Збільшення діаметра циклонів за постійної тангенціальної швидкості вхідного газу приводить до зменшення відцентрової сили, а відповідно, і до зменшення ефективності очищення.. Але оскільки із зменшенням діаметра циклонів знижується їхня пропускна здатність, то для забезпечення відповідної продуктивності пневмотранспортної установки невеликі циклони групують в батарею. Фіктивну швидкість газу у циліндричній частині циклону знаходять:

      і його діаметр          

Будова рослинної клітини

Клітина – найменша структурна одиниця всього живого. Яка лежить в основі будови і розвитку рослинних і тваринних організмів. У ній відбуваються всі життєві процеси організму.

Рослинна клітина відрізняється від тваринної тим, що вона має целюлозну оболонку, пластиди, вакуолі з клітинним соком, не має органів виділення, нерухома, виняток ставлять статеві клітини нижчих і вищих спорових рослин.

Форма клітини, її розміри

Клітини мають різноманітну форму та розміри, залежно від функції, яку виконують:

овальну,

яйцеподібну,

спіральну,

призматичну,

веретеноподібну,

циліндричну тощо.

Усі клітини за формою поділяються на паренхімні і прозенхімні.

Паренхімні клітини мають однакові розміри у всіх напрямках у просторі: довжина їх на перевищує товщину більше ніж у 3 рази. Розміри їх варіюють від 10 до 500 мкм і більше.

Прозенкімні – клітини видовжені. Довжина їх перевищує товщину більше ніж у 3 рази. Часто ці клітини мають загострену кінці, товсті, переважно здерев’янілі оболонки. З них переважно формуються провідні і механічні тканини рослини. Довжина їх варіює приблизно від 1 до 100 мм.

Клітини листка моху

1 – паренхімні

2 – прозенкімні

3 – хлоропласти

4 – клітинна оболонка

Будова рослинної клітини

Усі компоненти живої клітини об’єднані в системі, яку називають протопластом. До складу протопласта входить цитоплазма, у якої розташовані інші органи:

пластиди,

мітохондрії

ендоплазматична сітка,

комплекс Гольджі,

сферосоми,

рибосоми,

ядро.

Цитоплазма. Це основний компонент усіх живих клітин. Від клітинної оболонки цитоплазма відокремлюється щільним шаром – мембраною, що називається плазмалемою, а від вакуолі відділяється другою мембраною – тонопластом. Ці шари цитоплазми багаті на ліпіди. Вони відіграють важливу роль у процесах обміну. Шар цитоплазми між тонопластом і плазмонемою називається плазмою. У метаплазмі знаходяться всі органоїди клітини, які відмежовані від цитоплазми мембранами, що складаються із білків ліпідів.

Цитоплазма являє собою колоїдну систему – гідрозоль, де дисперсним середовищем є вода (90-95%), а дисперсною фазою – білки, нуклеїнові кислоти, ліпіди і вуглеводи. Ферменти, що також є білками, регулюють всі життєво-важливі процеси в клітині.

Біологічні властивості цитоплазми є:

рух,

вибірна проникність,

подразливість,

обмін речовин тощо.

Рух цитоплазми відбувається постійно, і лише під дією деяких факторів (низькі або надто високі tо, отруйні речовини, втрата вологи) може його припинити. Вибірна проникливість пропускати одні речовини: затримувати інші.

Подразливість – реакція цитоплазми на подразнення. Прикладом реакції подразнення є рухи листків мімози, які опускаються при дотику до них.

Обмін речовин забезпечує переміщення речовин між органелами клітини, а також між клітинами і навколишнім середовищі.

Ендоплазматична сітка (ЕПС) – складна система мембран, що пронизують цитоплазму.

На мембранах знаходяться рибосоми ЕПС з рибосомами називаються гранулярною, без рибосом – агранулярною. Функцією ЕПС з рибосомами є синтез і транспортування білків, по синтезувань по її поверхні. Ці білки потрапляють в ЕПС і просуваючись по ній можуть змінюватись. Головною функцією агранулярної сітки є синтез ліпідів.

Рибосоми – невеликі гранули, що не мають мембран і складаються з двох нерівних частин: меншої і більшої. Вони містять РНК і білок. Розміщуються поодинці або групами на ЕПС або вільно в цитоплазмі. Основна їх функція – синтез білків.

Комплекс Гольджі був відкритий у 1898 р, італійським вченим К. Гольджі. Він є у всіх еукаріотних клітинах. У рослинних клітинах являє собою купку сплющених мембранних мішечків, що називаються діктіосомами. Від країв діктіолом відчленовуються невеликі пухирці, які транспортують у цитоплазму полісахариди, синтезовані діктіосомами. Апарат Гольджі бере участь у формуванні вакуолей, утв. слизу і ферментів у залозах листків комахоїдних рослин, сприяє виведенню синтезованих клітиною речовин, уторує слизу в клітинах кореневого чохлика.

Мітохондрії – органели всіх еукаріотних клітин. Вони вириті подвійною мембраною, не з’єднаною з ЕПС. Основна функція забезпечення енергетичних потреб клітини. У мітохондріях проходять синтез АТФ і АДФ. Мітохондрії утворюються внаслідок поділу.

Мікротрубочки – органели всіх еукаріотних клітин. У вищих рослин входять до складу веретена поділу і регулюють розходження хромосом, а також беруть участь у різних внутріклітинних процесах, переміщенні та впорядкування руху ін. Органел клітини утворює опірну систему клітини, зумовлюють її форму.

Пластиди. Являють собою відносно великі утворення клітин – їх довжина досягає 1 Омкм. Вони вириті подвійною мембраною, що відділяє їх матриця від цитоплазми. Внутрішня мембрана має вирости в порожнину пластид, які утворюються сплющені мішечки – тилакоїди. Групи дископодібних тилакоїдів об’єднуються утворюють грани. Грани характерні лише для хлоропластів. У мембранах тилакоїдів концентруються пігменти.

Залежно від забарвлення розрізняють такі види пластид:

лейкопласти (безбарвні),

хлоропласти (зелені),

хромопласти (жовті, оранжеві, червоні).

У клітині звичайно зустрічаються пластиди одного типу. Особливість пластид полягає в тому, що одні їх види можуть переходити в ін. У водоростей пластиди звичайно більші, в них концентруються всі пігменти, що знаходяться в клітині, вони називаються хроматоформи.

Лейкопласти мають різноманітні форми: звичайні для клітин і органів, що не освітлюються сонцем (корені, кореневища, бульби), але знаходяться і в епідермі. Там вони мають кулясту форму і концентруються біля ядра. За допомогою лейкопластів у рослинах відбуваються синтез і накопичення запасних харчових речовини, у першу чергу крохмалю (амінопласти), рідше білків (протеїнопласти), ще рідше жирних олій, ліпідопласти).

Хлоропласти – пластиди зелених органів рослин. Здебільшого вони мають форму зерен, тому їх називають хлорофіловими зернами. Головними пігментами хлоропластів є хлорофіли, що мають кілька модифікацій (хлорофіли а, в, с, d, е) у вищих рослин головними хлорофілами є а і в. Значення хлорофілу полягає у поглинанні енергії світла і участі у фотохімічних реакціях. У хлоропластах знаходяться також каротиноїди. Вони відіграють роль світлофільтрів, що захищають хлорофіли від яскравого освітлення і від окислення киснем, що виділяється при фотосинтезі.

Хлоропласти мають різноманітні форми і різне забарвлення. Останнє залежить від пігментів каротиноїдів, які бувають жовті, оранжеві або червоні. Вони синтезуються рослинами, бактеріями і грибами. Найбільш поширеними каротиноїдами є каротини і ксантофіли. Каротиноїди частково відіграють роль додаткових фотосинтезуючих пігментів, а також виконують біологічну роль: яскраве забарвлення пелюсток квіток приваблює комах-запильників, а дозрілих плодів – тварин і птахів, які поїдають плоди, розповсюджують їх насіння.

Хромопласти – кінцевий етап у розвитку пластид. У них можуть перетворюватись лейкопласти і хлоропласти.

Хроматофори – пластиди водоростей. Вони мають різну форму: стрічки, закрученої стрічки, пластинки, кухля і ін. У хроматофорах можуть бути Дерлянти, Фнобіліни, які беруть участь у фотосинтезі. Вони поглинають енергію світла і переносять її до хлорофілу.

Види пластид:

а) лейкопласти;

б) хлоропласти;

в) хломопласти;

г) хроматофори.

Ядро. Нарівні з цитоплазмою ядро становить основну складову протопласта всіх еукаріотних клітин. При видаленні ядра в клітині порушуються життєві процеси і вона гине. Звичайно клітина містить одне ядро кулястої, яйцеподібної, рідше ін. форми. Зверху воно вирито подвійною оболонкою, що складається з двох лямбран з порами, через які проходить обмін речовин між ядром і цитоплазмою. Під оболонкою знаходиться нуклеоплазма (ядерний сік), в якій розміщені хроматин, одне або кілька ядерець і різні хімічні речовини.

Хроматин складається з витків ДНК зв’язних з пістонами.

Ядерце має кулясту форму. У ньому міститься 5% РНК і іде синтез рибосомної РНК, яка через пори в ядерній оболонці надходить у цитоплазму.

Ядро регулює всі життєві процеси клітини, несе в собі генетичну інформацію, що знаходиться в ДНК.

Вакуолі – порожнини в протопласті, заповнені розчином різних речовин, що відокремлені від цитоплазми одинарною мембраною – тонопластом. Вони притаманні еукаріотичним клітинам. Вакуолі утворюють ЕПС. У молодих клітин вакуолі невеликі, але їх багато.

По мірі старіння клітини вони збільшуються, зливаються і зрештою утворюють одну велику вакуолю, що займає 70-90% об’єму і центральне положення в клітині. Цитоплазма, ядро і ін. органоїди клітини відтискуються вакуолею до стінок клітинної оболонки і займають постійне положення. У вакуолях міститься клітинний сік, що являє собою водяний розчин різних органічних і неорганічних речовин з рН –2-5. Лише у невеликої кількості рослин рН лужна (огірки).

До складу клітинного складу входять. Вода (70-95%) азотисті та без азотисті органічні речовини, вітаміни, фітонциди, неорганічні сполуки тощо.

Відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим пошкодженням здоров’я.

Життя та здоров'я фізичної особи є абсолютним благом, тому будь-яке заподіяння шкоди здоров'ю чи заподіяння смерті є протиправним. Як виняток законодавець дозволяє заподіювати шкоду життю та здоров'ю, коли особа змушена вчиняти дії в стані необхідної оборони або коли таке заподіяння шкоди зумовлене злочинними діями потерпілого.
   Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати:

 - заробіток (дохід), втрачені потерпілим внаслідок зменшення професійної або загальної працездатності;
 - додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;
 -моральну шкоду незалежно від її вини.
   Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:
   а) під час виконання особою договірних зобов'язань;
   б) джерелом підвищеної небезпеки;
   в) під час виконання трудових обов'язків;
   г) фізичній особі-підприємцю;
   д) малолітній або неповнолітній особі.
   Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:
   - розміру заробітку потерпілого;
   - ступеня втрати професійної працездатності;
   - вини потерпілого.
   Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визначається виходячи із:
   - середнього місячного заробітку, який потерпілий мав до каліцтва;
   - ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.
   Розрізняють професійну працездатність, тобто здатність виконувати певну роботу, яка потребує кваліфікаційних навичок, та загальну працездатність — здатність до некваліфікованої праці. Відсоток втрати професійної працездатності встановлюється медико-соціальною експертизою. При частковій втраті професійної працездатності загальна працездатність не враховується, оскільки потерпілий може працювати за своєю професією. Ступінь втрати загальної працездатності обраховується в разі повної втраті професійної працездатності.
   Для визначення середнього заробітку загальна сума доходу, який отриманий потерпілим за останні дванадцять або за три останні календарні місяці, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, ділиться відповідно на 12 або на 3.
   Так, якщо середній заробіток потерпілого за місяць становить 1000 гривень, а втрата професійної працездатності — 50 відсотків, то розмір втраченого заробітку складе: 1000 (гр.) х 50% = 500 гривень щомісяця.
   Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
   Вина потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:
   - додаткових витрат (ліки, протезування, додаткове харчування);
   - шкоди, завданої смертю годувальника;
   - витрат на поховання.
   Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, що була на момент присудження розміру відшкодування.
   Особливостями визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця, є те, що розмір відшкодування визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
   Розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби.
   Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю малолітньої особі, має свої особливості, оскільки вона не працювала і заробітку не втрачала.
   У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов'язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
   Після досягнення потерпілим 14 років йому необхідно відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
   У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його утриманці, а також дитина, яка народилася після його смерті (протягом 10 місяців).
   Шкода відшкодовується:
   1) дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);
   2) чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного пенсійного віку, встановленого законом — довічно;
   3) інвалідам — на строк їх інвалідності;
   4) одному із батьків (усиновлювачам), або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за малолітніми дітьми, братами, сестрами, внуками померлого — до досягнення ними останніми 14 років;
   5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого — протягом п'яти років після його смерті.
   Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездатності або загибелі внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, яке призвело до втрати працездатності, визначається Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Теоретичні основи процесу флотації стічних вод

Флотація грунтується на різній змочуваності мінералів водою. Суть процесу полягає у специфічній взаємодії завислих речовин з бульбашками тонкодиспергованого у воді повітря з подальшим утворенням на поверхні води шару піни з речовинами, які вилучають. Тонкодисперсні часточки розміром менш як 5—10 мкм флотуються дуже важко і по­гіршують вилучення великих часточок. Для того щоб поліпшити флотувальність дрібних часточок, їх потрібно попередньо укрупнити, наприклад коагуляцією або флокуляцією. У разі флотаційного очищення поверхневий натяг оброблюваної води не повинен перевищувати 60—65 мн/м, а розмір бульбашок повітря — 15-30 мкм.

Отже, однією з важливих особливостей флотаційного очищення води від завислих твердих речовин є можливість селективного виділення домішок, що сприяє комплексній переробці очищуваних стічних вод. У тих випадках, коли для збільшення розмірів завислих твердих часточок застосовують коагулянти і флокулянти, після флотаційного розділення гідрофобний осад гідроксидів алюмінію і феруму разом із сорбованими домішками займає значно менший об'єм, і вологість його нижча, ніж осаду, виділеного відстоюванням. Це значно полегшує його подальшу переробку.

Утилізація та знешкодження відходів.

Відомі чотири основних засоби утилізації відходів: біотермічннй, поховання, компостування і спалювання.

Біотермічний засібзаснований на спроможності твердих відходів до самозаймання під впливом особливих мікроорганізмів - термофільних бактерій.

Компостування (гниїння) - біологічний процес розкладання органічних речовин за допомогою мікроорганізмів. Тепло, що виділяється при цьому, має дезинфікуючу властивість, завдяки чому утворюється цінне добриво для грунту. Сгоряння відходів відбувається в спеціальних печах. Теплом, що при цьому виділяється, можна опалювати будинки, підігрівати воду. Проте в компості, а отже и у грунті, іноді присутні домішки важких металів і інших токсичних сполук, що накопичуються і можуть завдати шкоди людині і навколишньому середовищу.

Спалювання - один із кращих методів ліквідації відходів, використовуваних як промислова сировина. При цьому потрібно враховувати те, що спалювання відходів на сміттєспалювальних фабриках спричиняє забруднення атмосфери. Розроблено технології, за якими з відходів виділяють чорні і кольорові метали, виготовляють будівельні матеріали. З економічної точки зору спалювати сміття вигідно: теплотворна спроможність сухих відходів сягає 9 мДж/ кг.

Поховання відходів відноситься до найбільш поширеного засобу їхньої утилізації. В Україні таким способом утилізується до 98% міських відходів. З цією метою відчужуються тисячі гектарів не тільки пустошів, але і родючих земель.

Організація служби охорони праці на підприємстві. Система управління охороною праці.

Організація безпечного виконання виробничої діяльності здійснюється на підприємстві спеціально створеними службами охорони праці, кількісний склад яких визначається ст.15 Закону «Про охорону праці» та Типовим положенням (№73 від 3.08.1993р.). Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства, маючи відповідні обов’язки та права.

 До обов’язків служби охорони праці належить:

Організація управління охороною праці відповідно до прийнятої на підприємстві схеми, оформлення наказом відповідальних осіб на окремих виробничих дільницях;

Складання планів роботи з охорони праці та контроль за їх виконанням;

Проведення паспортизації умов праці і санітарно-технічного стану виробничих підрозділів;

Проведення навчання працюючих, розслідування причин виробничого травматизму, їх аналіз та облік, а також розробка заходів з метою їх недопущення.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлених порушень мають право:

Видавати керівникам структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, вимагати від них необхідні пояснення з питань охорони праці;

Надсилати роботодавцю подання про відсторонення від роботи осіб, що порушують нормативно-правові акти з охорони праці або не пройшли медогляд, навчання чи не мають допуску до відповідної роботи;

Призупиняти роботу машин, механізмів або інших засобів, які створюють загрозу життю чи здоров’ю працюючих.

До функцій служби охорони праці входить розробка й здійснення заходів, які забезпечують безпеку праці, вдосконалення засобів захисту працюючих, а також контроль за дотриманням законодавчих та нормативно-правових актів.

 Згідно з чинним законодавством ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Система управління охороною праці (СУОП) - це сукупність управлінських дій, що направлені на підвищення ефективності діяльності з метою забезпечення безпечних і нешкідливих пункты приема металлолома Луганск для здоров’я умов праці. При створенні СУОП повинні бути чітко визначені:

 - мета і об'єкт управління,

 - завдання і заходи щодо охорони праці,

 - функції і методи управління охороною праці,

 - організаційна структура управління охороною праці,

 - склад нормативно-методичної документації.

 Головною метою управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, попередження травматизму і профзахворювань. В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність суб'єкта та об'єкта управління.

 Суб'єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник, а в цехах, на виробничих дільницях і в службах - керівники відповідних структурних підрозділів. Об'єктом управління в СУОП є діяльність підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці. До основних функцій управління охороною праці належать:

 - прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

 - організація та координація робіт;

 - облік показників стану умов і безпеки праці;

 - аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

 - контроль за функціонуванням СУОП;

 - стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

 Основні завдання управління охороною праці:

 • навчання працівників безпечним методам праці та

 пропаганда питань охорони праці;

 • забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

 • нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

 • забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

 • забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

 • організація лікувально-профілактичного обслуговування;

 • професійний добір працівників з окремих професій;

 • удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.