Загальна характеристика етаноламінних методів очищення газових викидів від вуглекислого газу та сірководню.

Цей процес, що отримав широке поширення в промисловості для очищення природних, нафтових і синтез-газів від С02 і H2S, є типовим процесом хемосорбції. Вивченню його присвячено багато робіт, проте і нині тривають дослідження з метою його вдосконалення і інтенсифікації. Властивості етаноламінів, вживаних в якості абсорбентів, описані вище. При поглинанні СО2 і H2S в розчині протікають хімічні реакції з утворенням сульфідів, бісульфідів, карбонатів і бікарбонатів етаноламмония. Рівняння реакцій кислих газів з МЕА можуть бути представлені у виді:

2 RNH2 +CO2 +H2O = (RNH3)2 + CO3 (1.2)

(RNH3)2 + СО3+ СO2 +Н2О= 2 RNH3HСО3 (1.3)

2 RNH2+H2S = (RNH3)2S (1.4)

(RNH3)2S+ H2S =2 RNH3HS (1.5)

де R - группа - СН2СН2OН.

Слідує, проте, підкреслити, що ці рівняння представляють лише сумарний результат хімічних перетворень в розчині і не відображають механізму взаємодії кислих газів з моноетаноламіном. Як відзначалося вище, молекула МЕА містить дві полярні функціональні групи - гідроксильну і аміногрупу, які визначають два шляхи взаємодії МЕА і СO2. При невеликих мірах тієї, що карбонізує (? <0,5 кмоль / кмоль) двоокис вуглецю реагує з водним розчином МЕА головним чином з утворенням заміщеної карбамінової кислоти:

RNH2 +CO2 = RNHCOO- + H+ (1.6)

Оскільки у водному розчині МЕА миттєво встановлюється рівновага:

RNH2+H- = RNH3+, (1.7)

те в результаті утворюється карбаматмоноетаноламонію:

RNHCOO- + RNH3+ = RNHCOORNH3 (1.8)

Карбаматиетаноламінів є нестійкими з'єднаннями які розкладаються дуже швидко і повно в кислому і сильнолужних розчинах і порівняно повільно в слаболужному розчині з утворенням бікарбонату:

RNHCOORNH3 + H2O = RNH3 + RNH3HCO3 (1.9)

Двоокис вуглецю вступає також в реакцію з іонами ОН-:

CO2 + ОН- = HCO3 - (1.10)

HCO3- + ОН - =CO32- + H2O 

При значенні рН = 8-9 істотну роль грає також реакція

CO2 + H2O = HCO3- + H + (1.12)

Швидкості реакцій взаємодії СО2 з ОН-(1.10) і Н2O (1.12) дуже малі. Оскільки при мірі тієї, що карбонізує розчину б> 0,5 реакція отримання карбамата грає несуттєву роль, то швидкість абсорбциї при цьому помітно менше, ніж при мірі тієї, що карбонізує б< 0,5.Швидкість поглинання сірководня розчинами етаноламінів вивчена недостатньо, вона істотно більше (у 2-2,5 разу) швидкості поглинання СO2. Для розчинів триетаноламинов відмінність швидкостей абсорбції H2S і СO2 ще значніша, що забезпечує можливість селективного очищення від H2S газів з високим вмістом СO2. Абсорбція H2S и СO2 проводиться при температурі 25-40°З в апаратах насадного або тарілчастого типів як при атмосферному, так і при підвищеному тисках (15-25 ат і більше) залежно від загальної схеми переробки газу.Регенерація розчинів етаноламінів, насичених сірководнем і вуглекислотою, проводиться нагріванням до 105-135 °С і більше при відповідному тиску (1-3 ат.) і продуванням паром, що утворився при кип'яченні розчинів в нижній частині колони насадного або тарілчастого типів. Пара, що рухається протитечією, сприяе десорбції кислих газів, що утворюються в результаті протікання описаних вище реакцій в поглинювальному розчині. Вуглекислий газ видаляється з насиченого розчину моноетаноламіна важчий, ніж сірководень. При температурі кипіння розчину під атмосферним тиском міра дисоціації карбонатів МЕА виявляється недостатньою навіть при значній витраті пари. Для повнішоі десорбції СO2 процес регенерації повинен проводитися під тиском до 3 ат, тобто при більш високій температурі.Як відомо, підвищення температури регенерації вигідне в тих випадках, коли теплота десорбції газу більше теплоти випару розчинника (води). Оскільки теплота десорбції СO2 за умов регенерації складає 62 кДж/моль, а теплота випару води рівна 40,6 кДж/моль, то при збільшенні температури кипіння тиск газу над розчином росте швидше, ніж тиск пари води, і тому процес регенерації може проводитися при меншому флегмовому числі і меншій витраті тепла. Так, при 1,7 ат і температурі кипіння розчину 105°З мінімальне флегмовое число складає 2,07, а при тиску 2,5 ат і температурі кипіння 114 °С воно знижується до 1,7.Таким чином, для повнішої десорбції СO2 з розчинів МЕА процес регенерації доцільно проводити при підвищених тисках.Проте підвищення тиску в регенераторі негативно відобраєаеться на десорбції сірководня, оскільки тиск останнього над розчином залежить від температури у меншій мірі, ніж тиск СO2. При атмосферному тиску в регенераторі міра десорбції сірководня значно більше, чим при надмірному тиску.

При спільному очищенні газів від H2S и СO2 можна досягти збільшення температури в регенераторі і без підвищення тиску шляхом додавання у водні розчини етаноламінів значної кількості діетиленгліколя, який підвищує температуру кипіння розчину. Застосування гліколь-амінових розчинів дозволяє знизити концентрацію сірководня в газі нижче 5 міліграм/м3 з одночасною осушкою останнього до точки роси - 10 °С.У гліколь-аміновому процесі застосовують зазвичай розчин, що містить від 10 до 30% моноетаноламіну. від 45 до 85% діетиленгліколя і від 5 до 25% води.Важливими перевагами гліколь-амінового процесу є висока міра очищення газів від H2S и СO2 і водяної пари і зниженні витрати пари в порівнянні із звичайними процесами очищення водними розчинами амінів.На практиці не завжди застосовують додавання діетиленгліколя до водних розчинів амінів, особливо для очищення газів, що містять значні кількості H2S и СO2 якщо не потрібна тонка очистка від вуглекислоти. У цих випадках тонке очищення газів від сірководню досягається при проведенні регенерації під тиском і збільшеною витратою пари.При очищенні розчинами етаноламінів потрібна спеціальна підготовка газів, оскільки домішки, що містяться в них, викликають хімічну деградацію етаноламінів, втрати яких недопустимі через високу вартость. З газу, що очищається, мають бути заздалегідь видалені усі кислоти (мурашина, оцтова, ціанистоводнева, сірчаний ангідрид), сірковуглець і інші сірчисті з'єднання, що утворюють нерегенеровані з'єднання, а також смолянисті речовини, на-фталін і механічні домішки. Шкідливим компонентом є також кисень, сприяючий хімічній деградації етаноламінів.Ці обмеження звужують можливість використання етаноламінів для очищення коксівного, генераторного і деяких інших газів.

Основні показники токсикометрії.

ТОКСИКОМЕТРІЯ (грец. toxicon — отрута + metreo — виміряю) — визначення зони токсичної дії хімічної речовини. Завдання токсикометрії полягають у первинній оцінці токсичності і шкідливості хімічних сполук і у токсикологічній характеристиці технологічних процесів.

Основними параметрами токсикометрії є:

         Граничнодопустима концентрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони - це концентрація, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу не може викликати захворювань чи відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або на віддалений термін життя теперішнього і наступного поколінь.

      Середня смертельна доза при введенні в шлунок - доза речовини, що викликає загибель 50% тварин при одноразовому введенні в шлунок: DL50шл, мг/кг.

      Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру - доза речовини, що викликає загибель 50% тварин при одноразовому нанесенні на шкіру: DL50шк, мг/кг.

      Середня смертельна концентрація в повітрі - концентрація речовин, які викликають загибель 50% тварин при 2-4-годинному інгаляційному впливі: СL50, мг/м8.

      Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО) - відношення максимально допустимої концентрації шкідливої речовини в повітрі при 20°С до середньої смертельної концентрації речовини для мишей при двогодинному впливі.

      Зона гострої дії - відношення шкідливої смертельної концентрації шкідливої речовини до мінімальної (граничної) концентрації, яка викликає зміни біологічних показників на рівні цілісного організму, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних реакцій.

      Зона хронічної дії - відношення мінімальної (граничної) концентрації, яка викликає зміну біологічних показників на рівні цілісного організму, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних реакцій, до мінімальної (граничної) концентрації, що викликає шкідливу дію в хронічному експерименті по 4 години п'ять разів на тиждень протягом не менше чотирьох місяців.

      Limac — поріг одноразової (гострої) дії токсичної речовини — мінімальна порогова доза, яка викликає зміни показників життєдіяльності організму, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних реакцій. 

Терміни та визначення основних понять з охорони праці наведені в ДЕСТ 2293-99 та деяких нормативно-правових актах з охорони праці.

Розглянемо найважливіші з них.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Здоров'я - стан фізичного та психічного благополуччя людини, в тому числі відсутність хвороб та фізичних вад.

Працездатність - стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати конкретну кількість роботи заданої якості за необхідний інтервал часу.

У житті, а тим більше у процесі трудової діяльності мають місце певні небезпеки, адже абсолютної безпеки не існує. Небезпека - потенційне джерело шкоди. Кількісно оцінити рівень наявної небезпеки можна за допомогою ризику.

Ризик - імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості. На виробництві застосовують таке поняття, як професійний ризик. Професійний ризик - величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров'я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті впливу чинників виробничого середовища і трудового процесу.

Виробниче середовище - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов'язків.

Виконання трудових обов'язків - трудова діяльність за встановленими нормами, правилами та інструкціями.

Трудовий процес характеризується важкістю та напруженістю праці.

Важкість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.

Напруженість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

Сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконання нею трудових обов'язків, визначають умови праці. Останні можуть бути безпечними або небезпечними.

Безпечні умови праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень.

Гранично допустиме значення виробничого чинника - граничне значення величини шкідливого виробничого чинника, вплив якого на людину в разі його щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності та захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не чинить несприятливого впливу на здоров'я нащадків.

Під час трудової діяльності працівник може зазнавати впливу несприятливих виробничих чинників, які за можливими наслідками такого впливу поділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливий виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може спричинити професійне захворювання, зниження працездатності й призвести до порушення здоров'я нащадків.

Небезпечний виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого на працівника за певних умов призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Структура біосфери

Біосфера охоплює нижні шари атмосфери до висоти близько 11 км, всю гідросферу і верхній шар літосфери до глибини 3-11 км на суші й 0,5-1,0 км під дном океану. Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на екваторі — 28 км^[3].

Атмосфера Землі — найбільш легка оболонка Землі, що межує з космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовини й енергії з космосом. Переважні елементи хімічного складу атмосфери: азот — N₂ (78%), кисень — O₂ (21%), аргон — Ar (1%), вуглекислий газ — CO₂ (0,03%)^[3].

Гідросфера — водяна оболонка Землі. У наслідок високої рухливості вода проникає повсюдно в різні природні утворення, навіть найчистіші атмосферні води містять від 10 до 50 мг/л розчинних речовин. Переважні елементи хімічного складу гідросфери окрім власне води: йони натрію — Na⁺, магнію — Mg²⁺, кальцію Ca²⁺, хлору — Cl⁻, сірка — S, вуглець — C. Найважливіша роль в житті живих організмів належить таким елементам, як азот — N, фосфор — P, калій — K, магній — Mg та сірка — S, що засвоюються ними. Головною особливістю океанічної води є те, що основні іони характеризуються постійним співвідношенням у всьому обсязі світового океану^[3].

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що складається з осадових і магматичних порід. Поверхневий шар літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії з мінеральною (неорганічною), являє собою ґрунт. Залишки організмів після розкладання переходять у гумус (родючу частину ґрунту). Складовими частинами ґрунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази.Педосфера — ґрунтова оболонка планети, повністю просякнута живими організмами та складається з продуктів їх життєдіяльності. Переважні елементи хімічного складу літосфери: кисень — O,кремній — Si, алюміній — Al, залізо — Fe, кальцій — Ca, магній — Mg, натрій — Na, калій — K^[

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно Із законодавством.

Громадський контроль за додержанням вимог законодавства про охорону Праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених 1 Професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці та вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки та гігієни праці. Для виконання цих обов'язків власник за рахунок підприємства організовує навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від основних обов'язків на передбачений колективним договором термін із збереженням за ним середнього заробітку. Уповноважені трудових колективів діють відповідно до типового положення, затвердженого державним комітетом України з нагляду за охороною праці, за погодженням із профспілками.

Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням власниками вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створенням безпечних 1 нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників і забезпеченням їх засобами колективного й індивідуального захисту. Вони мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань, передбачених колективним договором угодою, вносити власникам, державним органам управління подання з питань охорони праці й одержувати від них аргументовану відповідь.

Відповідно до ст. 15 Закону України .Про охорону праці", на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Охорона праці неповнолітніх

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом України „Про охорону праці" забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 31. 03. 1994 р. № 46, яким затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцять років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули вісімнадцять, років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних — 24-годинний.Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календарний місяць.Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

Рослинні отрути

Рослинні отрути - це отруйні речовини, що містяться в рослинах. Отруєння рослинними отрутами, як правило, трапляється з тієї причини, що людині просто не відомо, чи містяться вони в якомусь конкретному рослині, чи ні. Найбільшу загрозу рослинні отрути представляють для маленьких дітей у літні місяці.

Адже дитина може, не розбираючись, взяти в рот і проковтнути будь-яка рослина, в тому числі і дуже отруйна. Крім цього, рослинні отрути можуть зустрічатися і в домашніх умовах, так як багато кімнатних рослин зовсім не так нешкідливі, як багато хто думає.

Найнебезпечнішими рослинними отрутами вважаються ті, під впливом яких розвивається важке ураження центральної нервової системи. До таких отруйних речовин слід відносити отрути плямистого болиголова, синього борця, отруйного віха, цикути, блекоти, дурману та деяких інших рослин.

Основними проявами отруєння рослинними отрутами є сильне нездужання і слабкість, нудота і рясна блювота, розлад кишечника і напади судом. Якщо отруєння рослинними отрутами носило важкий характер, то виникають тривалі непритомність і розладу роботи серця і органів дихальної системи.

До групи рослинних отрут, згубно позначаються на роботі серцевого м'яза, відносяться - отруйні речовини таких рослин, як конвалія і морозник, олеандр і наперстянка. Отруєння такими отрутами виражаються в таких симптомах, як нудота і сильна тривала блювота, діарея, біль у голові і в області під ложечкою. При важких отруєння рослинними отрутами розвиваються розлади серцевих ритмів і почастішання скорочень серця, хоча пульс, як правило, сповільнюється. В окремих випадках такі отруєння вражають не тільки серце, але і центральну нервову систему. При ураженні останньої спостерігаються крайня збудливість, порушення гостроти зору, непритомність.

Досить велику групу складають рослинні отрути, які надають руйнівний вплив на шлунково-кишковий

й тракт. Це белокрильник, бузина, вороняче око, вовча ягода, в'юн і воронец польовий, омела і жимолость, паслен гіркий і чорний. При проникненні в організм такого роду отруйних речовин розвиваються болі в кишечнику, посилюється слиновиділення, виникає діарея.

При отруєнні рослинними отрутами, як і при інших інших отруєннях, а, крім усього іншого, при виникненні підозр на отруєння рослинними отрутами потрібно вжити заходів допомоги потерпілому.

У тому випадку, якщо потерпілий не знепритомнів, необхідно промити кишечник. Для цього слід дати випити людині не менше чотирьох склянок води, потім двома пальцями натиснути на підставу мови і викликати блювоту. При отруєнні рослинними отрутами необхідно промити кишечник кілька разів. Якщо потерпілий отруївся болиголовом, то промивання кишечника виконують неконцентрірованним розчином марганцевого калію.

Унаслідок того, що велика кількість рослинних отрут абсорбуються вугіллям, після промивань кишечника необхідно дати потерпілому потовчений активоване вугілля. Для цього слід подрібнити двадцять п'ять таблеток, додати їх у склянку холодної води і довести до стану густої сметани. Дати випити потерпілому. Через кілька годин промити кишечник ще раз.

Після надання першої допомоги при отруєнні, якщо не приїхала машина швидкої, слід максимально швидко доставити отруївся людини в клініку. Якщо у отруївся починаються судоми, то дуже важливо провести заходи щодо попередження зупинки дихання.

Негативний вплив на людство антропогенних порушень біосфери

Наслідком невідповідності між зростанням чисельності населення на Землі та обмеженістю природних ресурсів і життєвого простежу стає нестача харчових продуктів. В економічно слаборозвинених країнах з дуже швидким зростанням чисельності населення виробництво продуктів харчування не в змозі задовольнити потреби населення, в результаті чого голодування стало постійним явищем. Від голоду щороку в світі вмирає понад 30 млн. дітей. Загальне недоїдання сприяє виникненню епідемій, інфекційних і паразитарних захворювань.Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту й продуктів харчування, а також шуми, вібрації, електромагнітні поля та інші фізичні забруднення середовища спричинюють в організмі людей генетичні зміни та тяжкі патологічні явища. Це призводить до збільшення захворювань, народження неповноцінних дітей, передчасного старіння й смерті.Забруднення атмосферного повітря є частою причиною запальних захворювань органів дихання і очей, захворювань серцево-судинної системи, інфекційних захворювань та раку легенів. У районах із забрудненим атмосферним повітрям частіше хворіють діти. Вони мають низькі масу тіла й рівень фізичного розвитку, а також функціональні відхилення серцево-судинної та дихальної систем. Захворюваність органів дихання становить близько 75% загальної кількості захворювань.Вода також належить до найважливіших факторів навколишнього середовища. Вона необхідна для забезпечення життєдіяльності організму людини. Забруднення вода є причиною багатьох захворювань. Хвороби, що спричинюються хімічним і бактеріологічним забрудненням води, виникають внаслідок потрапляння у водойми забруднених стічних вод. Най більшу небезпеку поширення захворювань водним шляхом становлять кишкові інфекційні захворювання (холера, черевний тиф, дизентерія, туберкульоз, лептоспіроз, сибірка та ін.). За даними ВООЗ, 80 % усіх захворювань в економічно слаборозвинених країнах пов’язані з недоброякісною водою та порушеннями санітарно-гігієнічних норм.По сравнению с новыми проблемами экологии в Украине появляются и новые технологии в которых используется вода рационально сейчас купить гидробокс Киев премиум класа уже не проблема, для этого вам просто стоит посетить сайт izliv.com на которов в большом асортименте мы можете увидеть и выбрать сантехническое оборудование разного наименования и ченового диапазона.Хімічне забруднення води ртуттю спричинює хворобу мінамато з тяжким ураженням центральної нервової системи. Підвищений вміст нітратів у питній воді зумовлює появу у немовля синюшності, метгемоглобінемії та утрудненого дихання. Спостерігається кореляція між концентрацією нітратів у воді й частотою захворювань на рак шлунка, сечового міхура, нирок, тонкої кишки, стравоходу й печінки. Синтетичні мийні речовини спричинюють подразнення шкіри та алергію, дерматити, порушення обмінних процесів шкіри та всього організму.Зміни вмісту мікроелементів у складі води можуть викликати такі захворювання, як зоб, флюороз, карієс тощо. Збільшення кількості фтору в питній воді до 1,9 мг/л зумовлює появу флюорозу, що характеризується ураженням зубів з утворенням на них пігментних плям жовто-бурого кольору, дефектів емалі тощо.Забруднення ґрунтів мінеральними добривами, пестицидами та промисловими й побутовими стічними водами призвели до того, що ґрунт став джерелом захворювань на туберкульоз, бруцельоз, паратифи та інші захворювання травного каналу і гельмінтози. Пестициди й мінеральні добрива є причиною багатьох отруєнь. Потрапляючи в питну воду і продукти харчування, вони порушують діяльність центральної нервової, серцево-судинної та інших систем, викликають ріст злоякісних пухлин і скорочують тривалість життя.Викиди й відходи промислових підприємств забруднюють ґрунти сіркою, залізом, свинцем, цинком, ртуттю, міддю, магнієм та багатьма іншими інгредієнтами і стають причиною отруєння через рослинні й тваринні продукти харчування та питну воду. Особливо небезпечним є забруднення ґрунтів радіонуклідами. Вплив цих забруднень на організм людини виявляється впродовж багатьох поколінь. Тривала дія радіації призводить до розвитку променевої хвороби, локальних уражень шкіри, кришталика ока, кісткового мозку, пневмосклерозу тощо. Малі дози опромінення мають віддалені наслідки. У промислово розвинених країнах кожна 4-6-та людина захворює на рак, а у 6-10 % новонароджених спостерігають генетичні порушення.Трагічні наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції становлять загрозу генетичному здоров’ю нації. Радіоаістивним забрудненням уражено понад 600 населених пунктів. Радіоактивні продукти розпаду створили високий радіаційний фон, що сприяє зовнішньому опроміненню людей. Радіоактивний йод нагромаджується у щитоподібній залозі, а потім з її гормонами поширюється в організмі, відщеплюється в печінці й частково виводиться через нирки. Радіоактивний цезій відкладається переважно в м’язах, проникає в клітини і опромінює організм. Плутоній трансформується в америцій і поглинається організмом, спричинюючи тяжкі захворювання. Серед населення збільшується кількість шлунково-кишкових захворювань, серед дітей і вагітних жінок почастішали випадки анемії.

Вимоги до розташування промислових підприємств.

Промислові підприємства повинні виконуватися відповідно до вимог проектування промислових підприємств. Виробничі території повинні забезпечуватися належними умовами природного освітлення, водопостачання, а також провітрюватись. Виробничі будинки повинні розташовуватися залежно від технологічного процесу і шкідливих виробничих факторів на цьому підприємстві.Приміщення, у яких виробничі процеси пов'язані з виділенням шкідливих газів, пару, пилу та іншими негативними виробничими факторами, розташовуються стосовно інших будинків і населених пунктів з підвітряної сторони для вітрів переважного напрямку. У підприємствах медичної промисловості до таких виробництв відносяться:

- лабораторії по вивченню та синтезу хімічних сполук;

- виробництво шкідливих речовин, лікарських препаратів;

- ділянки переробки паливно-мастильних матеріалів;

- гальванічні ділянки, лакофарбові ділянки та інш. Установлено п'ять класів санітарно-захисних зон згідно з характером шкідливих виробничих факторів: I клас має ширину захисної зони 1000 м; II клас - 500 м; III клас - 300 м; IV клас - 100м і V клас - 50м.

Для винятково шкідливих виробництв ширина захисної зони може бути збільшена, але не більше ніж у три рази. Однак, з погляду на наявність таких шкідливих виробничих факторів, як шум великої інтенсивності, електромагнітні випромінювання ВЧ і НВЧ діапазонів радіотехнічних засобів та інші, ширину санітарно-захисної зони варто збільшувати до трьох км. На території санітарно-захисної зони можуть бути розміщені підприємства з менш шкідливими виробничими факторами, підсобні приміщення, склади, приміщення для охорони. Ця територія повинна бути упоряджена. Територія підприємств повинна бути обладнана водопроводом і каналізацією, мати асфальтовані чи інші тверді покриття проїздів і проходів, знаки безпеки руху.Виробничі приміщення проектуються і будуються за умови, що на одного робітника повинно бути не менше 15 м³ об'єму приміщення або 4,5 м² площі при мінімальній висоті 3,2 м. Стіни і стелі повинні бути мало теплопровідними, не затримувати пил, підлоги - теплими, еластичними, рівними і не слизькими.Якщо в процесі роботи використовуються отруйні речовини (наприклад, ртуть, свинець, тетраетилсвинець та інш.), під час внутрішньої обробки приміщень дотримуються спеціальних вимог.Виробничі приміщення повинні мати наступні санітарно-побутові приміщення:

- гардеробні з умивальниками і душовими;

- кімнати для знепилювання, просушування і збезводнювання одягу;

- приміщення для прийому їжі й відпочинку;

- курильні кімнати;

- оздоровчі пункти для надання першої допомоги потерпілим на виробництві і хворим, а також для проведення лікувальної і санітарно-профілактичної роботи.

Санітарно-захисна зона хімічного заводу

Для зменшення концентрації шкідливих речовин на прилеглій до промислового підприємства території встановлюють санітарно-захисні зони. Вони призначені для захисту житлових територій від різкого запаху, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, статичної електрики й іонізуючого випромінювання, джерелами яких можуть бути промислові підприємства. 
Санітарно-захисна зона починається безпосередньо від джерела виділення шкідливих речовин: труби, шахти і т. д. Для встановлення її розмірів залежно від характеру і масштабу виробничої діяльності введена санітарна класифікація промислових підприємств: 
I клас-санітарно-захисна зона 1000 м (виробництво алюмінію методом електролізу, 
виплавка кольорових металів, виробництво по випалюючи коксу і т. д.). 
II клас-санітарно-захисна зона 500 м (виробництво магнію, підприємства по вторинній переробці кольорових металів від 2000 до 3000т/год, виробництво цинку, міді, нікелю, кобальту електролізом). 
III клас-санітарно-захисна зона 300 м (підприємства зі збагачення руд кольорових металів, підприємства з видобутку нафти, підприємства з видобутку гірських порід VI-VII категорій, виробництво брикетів з дрібного торфу та вугілля). 
IV клас-санітарно-захисна зона 100 м (підприємства з видобутку кам'яної солі, виробництво металевих електродів, виробництво машин і приладів електротехнічної промисловості). 
V клас-санітарно-захисна зона 50 м (, виробництво лужних акумуляторів, друкарні, виробництво виробів з деревностружкових, деревоволокнистих плит, виробництво виробів зі шкіри). 
Розрахунок санітарно-захисних зон для підприємств, що викидають шкідливі речовини і пил, виконують за методикою, викладеною в «Керівництві з проектування санітарно-захисних зон промислових підприємств». 
При проектуванні санітарно-захисних зон підприємства враховують екологічну обстановку в регіоні (фонові забруднення), природно-кліматичні умови, рельєф місцевості, напрям вітру, характеристики джерел забруднення, встановлене значення гранично допустимих викидів, види шкідливих речовин у викидах та їх гранично допустимі концентрації в атмосферному повітрі населених пунктів. Розмір санітарно-захисної зони визначають розрахунком розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, а також шляхом визначення відстані, на якій досягається рівень допустимої приземної концентрації шкідливих речовин від джерел викиду. На території санітарно-захисної зони можуть бути розміщені окремі споруди, підприємства меншого класу шкідливості. 
Для підприємств атомної промисловості та ядерної енергетики і для відповідних об'єктів у складі промислового підприємства санітарно-захисна зона встановлюється спеціальними нормативними актами. 

Рослини та вплив абіотичних факторів на них

Основні абіотичні фактори, які мають вплив на рослини: вологість температура, світло.

         1.Відношення рослин до вологи. Вода – основа клітин рослин, входить в склад матрексу, міжклітинної рідини, також входить до складу крові лімфо рослин, тварин. Рослини черпають вологу з повітря і грунту. За потребою рослин до вологості їх поділяють: гігрофіти, мезофіти, ксерофіти. Гігрофіти – рослини, які потребують високого зволоження, не переносять відсутності зволоження. До них належать: рослини тропічних грунтів, прибережні рослини, рослини сирих, вологих луків (осока). Мезофіти – проміжне відношення до вологи, ростуть у помірно-зволожених місцях, поширені в середніх широтах. Ксерофіти – посухостійкі рослини, ростуть при недостачі вологи і при високій температурі. До них належать: рослини пустель, саван, тропіків. Розмір коріння – 10-15 см, 40 см. Розвивається поверхнева система, економно використовують поглинання вологи (будова листя невелике, вкрите товстою оболонкою) в деяких видів є колючки. До ксерофітів належать: склерофіти, соколенти. Важливим є здатність витримувати затоплення: озимі зернові – 5-10 дн. Багаторічні трави – 20-30 дн.

         2.Вплив температури на рослини. Розрізняють теплолюбні, холодолюбні рослини. Теплолюбними називаються рослини, які добре ростуть і розвиваються у помірному, субтропічному і тропічному поясах, температура менше 6⁰С – пригнічує їх ріст, при 50⁰С  - більшість рослин гине.

Холодолюбними є рослини, які ростуть в полярних, високогірних областях. Найнижча температура - -65⁰С у Якутії, де ростуть модринові ліси. За ступенем адаптації до низьких температур: морозостійкі, слабко морозостійкі, неморозостійкі, не холодостійкі. Морозостійкі добре витримують перші заморозки. До них належать озимі, ярі форми (овес, пшениця, ріпак, багаторічні рослини). Слабкоморозостійкі витримують нетривалі заморозки - -2, -4⁰С (кукурудза, кормові буряки). Неморозостійкі – гинуть, коли в їх клітинах нагромаджується лід. Період вегетації – всі рослини- неморозостійкі. Нехолодостійкі – гинуть від низьких температур.

         3.Вплив світла на рослини. Розрізняють світлолюбні, тінелюбні, тіневиносливі. Світлолюбні – найкраще розвиваються при повному світлі, затінення пригнічує їх розвиток. Тінелюбні – нормально розвиваються коли є 1/3 або 1/10 освітлення. Тіневиносливі краще розвиваються при темному світлі, рослини змішаних лісів (брусниця, конвалії). Фотоперіодизмом називають реакцію організмів на добовий ритм освітлення. По відношенню рослин до фотоперіодизму виділяють рослини короткого, довгого дня і фотоперіодично нейтральні.  Рослини короткого дня – 12 год освітлення до переходу до цвітіння (конопля, хризантема). Рослини довгого дня – більше 12 год для цвітіння. Фотоперіодично нейтральні – байдуже, який період цвітіння (кульбаба, томати, виноград).

         4.Вплив грунту на рослини. Зараз грунти є виснажені, в результаті того, що забезпечується врожай культурних рослин. Забруднюється різним хімічними засобами. За відношенням до родючості: автотрофи – рослини родючих грунтів; мезотрофи – рослини середніх грунтів, добре реагують на внесені добрива; аліготрофи – рослини бідних грунтів. Більшість рослин ростуть на слабкокислих, нейтральних, слабколужнихгрунтах.

         5.Вплив мікроорганізмів на рослини. М/о постачають поживні речовини (азотні, вітамінні, ростові), м/о захищають рослини від фітопатогенних м/о, м/о формують родючу мінеральну органіку грунтів, створють гумус. В прикореневій зоні рослин є багато живучих м/о.

Охорона праці жінок і матерів

Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо­ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

         Забороняється застосування праці жінок на важких ро­ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256 (Зако­нодавство України про охорону праці: збірник норматив­них актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 32).

         Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуго­вуванню).

         Забороняється залучення жінок до підіймання і пере­міщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщен­ня важких речей жінками затверджено наказом Міністер­ства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. №241 (Законодавство України про охорону праці: збірник нор­мативних актів. — К., 1995. — Т. 3. — С. 61). Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщен­ням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робо­чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

         Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народно­го господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосу­вання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залуча­тися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств хар­чової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосу­вання праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності.

         Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які пра­цюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175КЗпП).

         Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

         До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

         Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

         Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надуроч­них робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП).

         Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на робо­ту і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним ка­тегоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобо­в'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су­довому порядку.

         Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

         Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період пра­цевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла­та, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

         Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які об­числюються сумарно і надаються жінкам повністю незалеж­но від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислю­ються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заробітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Після відпустки у зв'язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догля­ду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.

         У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати трива­лістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку.

         За рахунок власних коштів підприємства, установи, органі­зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. .

         У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'яза­ний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному ро­бочому році (ст. 180 КЗпП).

         Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста­новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен­ням) власника або уповноваженого ним органу.

         Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста­жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Біотичний потенціал та опір середовища

Біотичний потенціал (термін введений Р. Чепменом (1928), репродуктивний потенціал, найважливіший умовний показник, що відображає здатність популяції до розмноження, виживання та розвитку при оптимальних екологічних умовах, тобто до збільшення чисельності при відсутності лімітуючих факторів. Ідентичний показнику потенційного росту популяції. Біотичний потенціал в рівняннях Лотки і рівнянні Ферхульста-Пірла відповідає R. Біотичний потенціал визначається або середньою величиною приплоду, або швидкістю, з якою при гіпотетично безперешкодному розмноженні особини даного виду покриють всю земну кулю рівномірним шаром.

         Кількість особин після деякого часу (t) безперешкодного розмноження дорівнюватиме Nt = 2tΔ, де Δ - коефіцієнт, що характеризує темп розмноження виду. Час, необхідний для подвоєння чисельності популяціі, дорівнює 0,6931: Nt (Одум, 1975). В експериментальних умовах Nt щурів виявилося рівним 0,104 на тиждень, причому подвоєння чисельності їхньої популяції відбувається за 6,76 тижнів. У звичайних умовах до величини біотичного потенціалу близька швидкість розмноження організмів з коротким життєвим циклом (бактерій при спалаху епідемії, водоростей при цвітінні води).

         Різниця між біотичних потенціалом і реалізованою чисельністю особин популяції показує опір середовища. Хоча в природних умовах біотичний потенціал ніколи не реалізується (лімітують фактори навколишнього середовища), його визначення необхідне при розробці методів боротьби з економічно шкідливими видами, для збільшення чисельності корисних видів, а також охорони та раціонального використання тваринного світу, при екологічних експертизах технічних проектів, організації тваринницьких комплексів, рибних господарств тощо.

         Чапман запровадив також "індекс живучості":

         Індекс живучості = (число народжених/число померлих)*100

Біотичний потенціал - це найвище значення індекса живучості, можливе для виду. Воно досягається, коли народжуваність є найбільшою, а смертність мінімальна.

Правова відповідальність за екологічні злочини

Підставою для притягнення до юридичної відповідальності у галузі забезпечення екологічної безпеки є вчинення екологічного правопорушення. Чинне екологічне законодавство закріплює перелік правопорушень у галузі екологічної безпеки. Зокрема, у ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" виділені такі види правопорушень: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів тощо.

         Найбільш поширеним правопорушенням у галузі екологічної безпеки є недотримання відповідних екологічних нормативів, вимог та правил.

         Порушення нормативів екологічної безпеки створює умови для екологічного ризику та в кінцевому підсумку призводить до виникнення реальної екологічної небезпеки для життя, здоров'я людини та навколишнього природного середовища.

         Правопорушення у сфері екологічної безпеки є різновидом екологічних правопорушень. Правопорушення можливі як при порушенні вимог екологічної безпеки у процесі здійснення різних видів господарської діяльності, так і у разі невиконання заходів у процесі ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій або їх попередження. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки вони поділяються на проступки та злочини. Згідно з видами екологічних правопорушень у галузі забезпечення екологічної безпеки винні особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності.

         Адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності. У КУпАП закріплено кілька складів правопорушень, що передбачають відповідальність громадян та посадових осіб за порушення екологічної безпеки. Так, адміністративна відповідальність настає за порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст. 46-1); порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ (ст. 78-1); порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення (ст. 82); приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб та зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними (ст. 82-3); змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 82-4); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91-1); приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів (ст. 91-3); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (ст. 95); порушення вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва (ст. 96); невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань цивільного захисту, нагляду та контролю за станом захисту територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру (ст. 188-18) тощо.

         Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля передбачена за порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК України); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238); проектування чи експлуатацію споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); порушення правил безпеки під час використання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275); заготівлю, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327) тощо.          Своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачена статтями 236-254 КК України, є важливим засобом захисту гарантованого Конституцією права громадян на безпечне довкілля, а також суспільних відносин у сфері охорони й відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

         Незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності вони повинні нести цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або здоров'ю громадян. Цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок юридичних та фізичних осіб відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов'язання.

Використання електрофільтрів в природоохоронних технологіях

Промислові електрофільтри використовуються для очищення великих обсягів газу (до 1 млн. м³/год) з концентрацією частинок до 50 г/м². У них відбувається уловлювання частинок будь-яких розмірів з ефективністю більше 99%. Електрофільтри можуть працювати при температурах газів до 400-450°C як під розрідженням, так і під тиском. Гідравлічний опір їх 100-150 Па. Витрати енергії складають 0,1-0,5 кВт·год на 1000 м³газу, що очищається.

         Електрофільтри мають такі недоліки: великі габарити, підвищена металоємність, висока вартість, для їх обслуговування необхідний кваліфікований персонал.

         Електрофільтри поділяються: по конструкції - на однозонні і двозонні; за напрямом газового потоку - на горизонтальні і вертикальні; по конструкції осаджувальних електродів - на пластинчасті і трубчасті; за способом видалення пилу з електродів - на «сухі» і «мокрі»; залежно від кількості послідовно розташованих електричних полів - на однопільні і багатопільні; залежно від числа паралельних електрофільтрів - на одно-і багатосекційні.

         Основними конструктивними елементами електрофільтрів є: корпус, де розміщені електроди; вузли підвода, розподілу та відведення газів, що очищаються; пристрій для видалення уловленной пилу з електродів; пристрій для виведення пилу з електрофільтру; вузли введення в електрофільтр струму високої напруги - ізоляторні коробки.

         Очищення димових газів в електрофільтрі відбувається в результаті створення нерівномірного електричного поля високої напруги (приблизно 50 кВ) і освіти коронного розряду між електродами. Утворені в зоні коронного розряду іони і електрони викликають струм від коронуючих до осаджувальних електродів - струм корони. Частинки золи, перебуваючи між електродами, заряджаються під дією сил електричного поля, рухаються до осаджувальних електродів і осідають на них. При тривалості перебування газів в активній зоні фільтра не менше 8 с і швидкості руху газів 1,2-1,5 м / с ступінь уловлювання становить 99-99,8%.

         Ефективність уловлювання істотно залежить від електричних властивостей газового потоку, насамперед від електричного опору золових частинок. З підвищенням питомої електричного опору частинок швидкість осадження знижується. Крім того, ефективність роботи електрофільтрів залежить від режиму струшування електродів, для чого найчастіше використовують ударно-молоткові механізми. Проміжки між струшуванні повинні бути оптимізовані для кожного поля, так як в кожному наступному полі кількість осідаючої золи зменшується.

         Ефективність очищення димових газів від золи і пилу значно підвищується при використанні комбінації фільтрів, наприклад, мокрого золовловлювача і електрофільтру. Збільшення вологості і зниження температури газів в мокрому золовловлювачі забезпечує ефективне уловлювання золи в електрофільтрі. Загальна ступінь уловлювання золи при цьому досягає 99-99,5%.

Порожнисті та насадкові газопромивачі

Порожнисті форсункові газопромивачі – це колони круглого чи прямокутного перерізу, в яких здійснюється контакт між газами і краплинами рідини, розпилюваної форсунками. За направленням руху рідини і газів порожнисті газопромивачі діляться на прямоточні, протиточні і з поперечним підведенням рідини. При мокрому обезпилюванні звичайно застосовують апарати з протинаправленим рухом газів і рідини, і рідше – з поперечним зрошенням. Прямоточні порожнисті апарати широко застосовують при випарювальному охолодженні газів.

При розрахункові порожнистих скруберів визначається площа перерізу S, м2 і витрати рідини Qр, кг/с, яка подається на зрошення, за формулами:
                      S =Q/V,                                                         
                     Qp = m · Q,                                                  

де   Q – кількість очищуваного газу при робочих умовах,м3/c;
       V – швидкість руху газів в апараті, м/с (на виході біля 1 м/с);
      m –  питомі витрати рідини, кг/м3;

якщо концентрація пилу на вході с' = 10...12 г/м3, то m = 6…8 кг/м3. 

Висота порожнистого протиточного пилопромивача вибирається з умови, що H = 2,5 • D.

Насадкові газопромивачі

Насадкові газопромивачі – це колони, заповнені тілами різної форми, використовувються для уловлення тонкого пилу у вигляді туманів, добре змочуваного пилу, а також при спільному протіканні процесів половловлення, охолодженні газів та абсорбції. Як  заповнювач (насадка) застосовуються: галька, кокс, кільця з перегородками, кільця Рашіга чи Полля, кульки з полімерних матеріалів, скла чи пористої гуми. Більш тісний контакт газу, який очищається, з рідиною забезпечує кращу ефективність цих апаратів порівняно з порожнистими газопромивачами. Залежно від стану насадки ці газопромивачі можуть бути з нерухомою насодкою або з рухомою кульковою насадкою. Апарати з нерухомою насадкою використовуються для очищення газових викидів від тонкого пилу, у вигляді туманів, добре змочуваного пилу при спільному протіканні процесів очищення й охолодження.