Санітарно-захисна зона хімічного заводу

Для зменшення концентрації шкідливих речовин на прилеглій до промислового підприємства території встановлюють санітарно-захисні зони. Вони призначені для захисту житлових територій від різкого запаху, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, статичної електрики й іонізуючого випромінювання, джерелами яких можуть бути промислові підприємства. 
Санітарно-захисна зона починається безпосередньо від джерела виділення шкідливих речовин: труби, шахти і т. д. Для встановлення її розмірів залежно від характеру і масштабу виробничої діяльності введена санітарна класифікація промислових підприємств: 
I клас-санітарно-захисна зона 1000 м (виробництво алюмінію методом електролізу, 
виплавка кольорових металів, виробництво по випалюючи коксу і т. д.). 
II клас-санітарно-захисна зона 500 м (виробництво магнію, підприємства по вторинній переробці кольорових металів від 2000 до 3000т/год, виробництво цинку, міді, нікелю, кобальту електролізом). 
III клас-санітарно-захисна зона 300 м (підприємства зі збагачення руд кольорових металів, підприємства з видобутку нафти, підприємства з видобутку гірських порід VI-VII категорій, виробництво брикетів з дрібного торфу та вугілля). 
IV клас-санітарно-захисна зона 100 м (підприємства з видобутку кам'яної солі, виробництво металевих електродів, виробництво машин і приладів електротехнічної промисловості). 
V клас-санітарно-захисна зона 50 м (, виробництво лужних акумуляторів, друкарні, виробництво виробів з деревностружкових, деревоволокнистих плит, виробництво виробів зі шкіри). 
Розрахунок санітарно-захисних зон для підприємств, що викидають шкідливі речовини і пил, виконують за методикою, викладеною в «Керівництві з проектування санітарно-захисних зон промислових підприємств». 
При проектуванні санітарно-захисних зон підприємства враховують екологічну обстановку в регіоні (фонові забруднення), природно-кліматичні умови, рельєф місцевості, напрям вітру, характеристики джерел забруднення, встановлене значення гранично допустимих викидів, види шкідливих речовин у викидах та їх гранично допустимі концентрації в атмосферному повітрі населених пунктів. Розмір санітарно-захисної зони визначають розрахунком розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, а також шляхом визначення відстані, на якій досягається рівень допустимої приземної концентрації шкідливих речовин від джерел викиду. На території санітарно-захисної зони можуть бути розміщені окремі споруди, підприємства меншого класу шкідливості. 
Для підприємств атомної промисловості та ядерної енергетики і для відповідних об'єктів у складі промислового підприємства санітарно-захисна зона встановлюється спеціальними нормативними актами. 

Охорона праці жінок і матерів

Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо­ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

         Забороняється застосування праці жінок на важких ро­ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256 (Зако­нодавство України про охорону праці: збірник норматив­них актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 32).

         Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуго­вуванню).

         Забороняється залучення жінок до підіймання і пере­міщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщен­ня важких речей жінками затверджено наказом Міністер­ства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. №241 (Законодавство України про охорону праці: збірник нор­мативних актів. — К., 1995. — Т. 3. — С. 61). Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщен­ням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робо­чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

         Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народно­го господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосу­вання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залуча­тися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств хар­чової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосу­вання праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності.

         Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які пра­цюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175КЗпП).

         Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

         До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

         Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

         Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надуроч­них робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП).

         Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на робо­ту і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним ка­тегоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобо­в'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су­довому порядку.

         Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

         Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період пра­цевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла­та, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

         Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які об­числюються сумарно і надаються жінкам повністю незалеж­но від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислю­ються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заробітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Після відпустки у зв'язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догля­ду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.

         У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати трива­лістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку.

         За рахунок власних коштів підприємства, установи, органі­зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. .

         У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'яза­ний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному ро­бочому році (ст. 180 КЗпП).

         Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста­новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен­ням) власника або уповноваженого ним органу.

         Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста­жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Біотичний потенціал та опір середовища

Біотичний потенціал (термін введений Р. Чепменом (1928), репродуктивний потенціал, найважливіший умовний показник, що відображає здатність популяції до розмноження, виживання та розвитку при оптимальних екологічних умовах, тобто до збільшення чисельності при відсутності лімітуючих факторів. Ідентичний показнику потенційного росту популяції. Біотичний потенціал в рівняннях Лотки і рівнянні Ферхульста-Пірла відповідає R. Біотичний потенціал визначається або середньою величиною приплоду, або швидкістю, з якою при гіпотетично безперешкодному розмноженні особини даного виду покриють всю земну кулю рівномірним шаром.

         Кількість особин після деякого часу (t) безперешкодного розмноження дорівнюватиме Nt = 2tΔ, де Δ - коефіцієнт, що характеризує темп розмноження виду. Час, необхідний для подвоєння чисельності популяціі, дорівнює 0,6931: Nt (Одум, 1975). В експериментальних умовах Nt щурів виявилося рівним 0,104 на тиждень, причому подвоєння чисельності їхньої популяції відбувається за 6,76 тижнів. У звичайних умовах до величини біотичного потенціалу близька швидкість розмноження організмів з коротким життєвим циклом (бактерій при спалаху епідемії, водоростей при цвітінні води).

         Різниця між біотичних потенціалом і реалізованою чисельністю особин популяції показує опір середовища. Хоча в природних умовах біотичний потенціал ніколи не реалізується (лімітують фактори навколишнього середовища), його визначення необхідне при розробці методів боротьби з економічно шкідливими видами, для збільшення чисельності корисних видів, а також охорони та раціонального використання тваринного світу, при екологічних експертизах технічних проектів, організації тваринницьких комплексів, рибних господарств тощо.

         Чапман запровадив також "індекс живучості":

         Індекс живучості = (число народжених/число померлих)*100

Біотичний потенціал - це найвище значення індекса живучості, можливе для виду. Воно досягається, коли народжуваність є найбільшою, а смертність мінімальна.

Правова відповідальність за екологічні злочини

Підставою для притягнення до юридичної відповідальності у галузі забезпечення екологічної безпеки є вчинення екологічного правопорушення. Чинне екологічне законодавство закріплює перелік правопорушень у галузі екологічної безпеки. Зокрема, у ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" виділені такі види правопорушень: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів тощо.

         Найбільш поширеним правопорушенням у галузі екологічної безпеки є недотримання відповідних екологічних нормативів, вимог та правил.

         Порушення нормативів екологічної безпеки створює умови для екологічного ризику та в кінцевому підсумку призводить до виникнення реальної екологічної небезпеки для життя, здоров'я людини та навколишнього природного середовища.

         Правопорушення у сфері екологічної безпеки є різновидом екологічних правопорушень. Правопорушення можливі як при порушенні вимог екологічної безпеки у процесі здійснення різних видів господарської діяльності, так і у разі невиконання заходів у процесі ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій або їх попередження. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки вони поділяються на проступки та злочини. Згідно з видами екологічних правопорушень у галузі забезпечення екологічної безпеки винні особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності.

         Адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності. У КУпАП закріплено кілька складів правопорушень, що передбачають відповідальність громадян та посадових осіб за порушення екологічної безпеки. Так, адміністративна відповідальність настає за порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст. 46-1); порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ (ст. 78-1); порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення (ст. 82); приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб та зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними (ст. 82-3); змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 82-4); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91-1); приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів (ст. 91-3); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (ст. 95); порушення вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва (ст. 96); невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань цивільного захисту, нагляду та контролю за станом захисту територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру (ст. 188-18) тощо.

         Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля передбачена за порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК України); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238); проектування чи експлуатацію споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); порушення правил безпеки під час використання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275); заготівлю, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327) тощо.          Своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачена статтями 236-254 КК України, є важливим засобом захисту гарантованого Конституцією права громадян на безпечне довкілля, а також суспільних відносин у сфері охорони й відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

         Незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності вони повинні нести цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або здоров'ю громадян. Цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок юридичних та фізичних осіб відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов'язання.

Використання електрофільтрів в природоохоронних технологіях

Промислові електрофільтри використовуються для очищення великих обсягів газу (до 1 млн. м³/год) з концентрацією частинок до 50 г/м². У них відбувається уловлювання частинок будь-яких розмірів з ефективністю більше 99%. Електрофільтри можуть працювати при температурах газів до 400-450°C як під розрідженням, так і під тиском. Гідравлічний опір їх 100-150 Па. Витрати енергії складають 0,1-0,5 кВт·год на 1000 м³газу, що очищається.

         Електрофільтри мають такі недоліки: великі габарити, підвищена металоємність, висока вартість, для їх обслуговування необхідний кваліфікований персонал.

         Електрофільтри поділяються: по конструкції - на однозонні і двозонні; за напрямом газового потоку - на горизонтальні і вертикальні; по конструкції осаджувальних електродів - на пластинчасті і трубчасті; за способом видалення пилу з електродів - на «сухі» і «мокрі»; залежно від кількості послідовно розташованих електричних полів - на однопільні і багатопільні; залежно від числа паралельних електрофільтрів - на одно-і багатосекційні.

         Основними конструктивними елементами електрофільтрів є: корпус, де розміщені електроди; вузли підвода, розподілу та відведення газів, що очищаються; пристрій для видалення уловленной пилу з електродів; пристрій для виведення пилу з електрофільтру; вузли введення в електрофільтр струму високої напруги - ізоляторні коробки.

         Очищення димових газів в електрофільтрі відбувається в результаті створення нерівномірного електричного поля високої напруги (приблизно 50 кВ) і освіти коронного розряду між електродами. Утворені в зоні коронного розряду іони і електрони викликають струм від коронуючих до осаджувальних електродів - струм корони. Частинки золи, перебуваючи між електродами, заряджаються під дією сил електричного поля, рухаються до осаджувальних електродів і осідають на них. При тривалості перебування газів в активній зоні фільтра не менше 8 с і швидкості руху газів 1,2-1,5 м / с ступінь уловлювання становить 99-99,8%.

         Ефективність уловлювання істотно залежить від електричних властивостей газового потоку, насамперед від електричного опору золових частинок. З підвищенням питомої електричного опору частинок швидкість осадження знижується. Крім того, ефективність роботи електрофільтрів залежить від режиму струшування електродів, для чого найчастіше використовують ударно-молоткові механізми. Проміжки між струшуванні повинні бути оптимізовані для кожного поля, так як в кожному наступному полі кількість осідаючої золи зменшується.

         Ефективність очищення димових газів від золи і пилу значно підвищується при використанні комбінації фільтрів, наприклад, мокрого золовловлювача і електрофільтру. Збільшення вологості і зниження температури газів в мокрому золовловлювачі забезпечує ефективне уловлювання золи в електрофільтрі. Загальна ступінь уловлювання золи при цьому досягає 99-99,5%.

Відбір проб поверхневих вод, вимоги

Вимоги безпеки при відборі проб.

Відбір проб води у річках. Проби води в річках треба брати на струмені потоку на глибині 0,2 - 0,5 м від поверхні. Якщо річка дуже глибока, то пробу беруть з кількох горизонтів, що дає можливість відобразити середній склад води. Брати в глибоких річках одну пробу, яка відображала б середній склад води кількох горизонтів, не можна та й не дозволяється.

Якщо ширина річки більша 200 м, то пробу води слід брати не менше як у трьох пунктах: дві коло берегів і одну на стрижені річки.

У річках слід брати проби води в такий час:

- узимку - до початку танення снігу;

- навесні - у час весняного водопілля;

- улітку - літню межень;

- восени - перед замерзанням річок.

Для повного аналізу проби слід брати близько 13 години за місцевим часом, а для скорочення - між 12 та 17 годинами.

Обладнання та посуд для відбору та зберігання проб. Посуд для відбору стічних вод повинні бути виготовлені з матеріалів, які не викликають забруднення проб, мають просту конструкцію,і легко очищуються. Для зберігання та транспортування проб води використовуються банки з поліетилену та скла із закруглими, притертими пробками. При транспортуванні проб у лабораторію треба наглядати за герметичністю пробки, щоб проба не розлилася та не забруднилася.

Нові скляні посудини треба промивати додаючи мийний засіб для того щоб змити пил та залишки пакувального матеріалу, потім біхроматом калію та сірчаною кислотою (хромова суміш), промивають дистильованою або деіонізованою водою. Поліетиленові посудини очищуються соляною кислотою концентрацією 1 моль/дм³, потім їм дають обсохнути протягом 1-2 днів, а потім ретельно промивають дистилятом.  Посудини, які містять у собі проби, повинні бути чітко марковані. Маркування повинно бути міцним, що дозволяє ідентифікувати пробу в лабораторії.

Техніка відбору проб. Перед виїздом на відбір проб пробовідбірник повинен перевірити наявність бланків актів відбору проб, необхідного для відбору проб обладнання та його придатність для використання. Обладнання повинно зберігатися таким чином, щоб забезпечити його максимальну чистоту.

Відбір проб води для визначення нафтопродуктів, жирів та масел повинен проводитись сухими скляними широкогорлими банками з притертою пробкою шляхом одноразового наповнення без переливу. При цьому банки для відбору проб не ополіскуються; ці ж банки з відібраною пробою доставляються у лабораторію, при виконанні аналізу відібраний об′єм проби використовується повністю.

Зберігання, транспортування проб. Велика увага повинна приділятися транспортуванню порожньої тари для відбору проб до міста відбору та наповненої, яка направляється до лабораторії. Упаковка повинна охороняти посудини від можливих зовнішніх забруднень та сама не повинна являтися джерелом забруднення. Тара для транспортування проб може бути виготовлена з пластмаси, дерева, пінопласту, картону та повинна бути с перегородками. Кришки ящиків неповинні впливати на пробки посудин с пробами.